Розділ «Епілог»

Я злегка повернула голову. Глянула на Зайцеву через плече. Тільки глянула: дурненька дівчинка-переросток, ну що за життя її чекає? Спочатку ганчірки-хлопчики, потім пелюшки-плітки, потім розлучення-сварки, потім відразу старість і образа на весь світ…

І так я чітко все це побачила, що посмішечка на круглому обличчі Зайцевої раптом зблідла й зів’яла остаточно. Може, і вона побачила те ж? І вжахнулася?

— Та не бійся, — сказала я їй серйозно. — Все у твоїх руках… Ще не пізно стати людиною!

Вз-з — тільки вітерцем дмухнуло. Де Зайцева? Де її свита? Тільки ноги тупотять у кінці коридору.

А я пішла в клас. Ішла й думала: а що чекає мене? Ким я стану? Чого мені треба? Магам дороги простіше: вони знають, для чого жити. Навіть коли я мимоволі була зрадником, я боролася не лише за своє життя, а й за Ельвіру та принца. А зараз не треба боротися — треба день за днем жити й вірити, що в Королівстві все гаразд…

Перед початком уроку наша класна сказала, що в п’ятницю — батьківські збори і щоб батьки були всі до одного. А потім обернулася до мене:

— Лапіна, я не бачила твоїх батьків з початку року. Мати прийде?

— Вона у п’ятницю працює. А вітчим у відрядженні.

— То поясни завучеві! Іди й пояснюй! Чому я можу відкладати свої справи заради зборів, а твоя мати не може?

— Бо вона працює!

— А в інший час зайти? У Михайленка мати теж на збори не ходить, але вона в школі буває щотижня!

Я мовчала. Що я скажу?

— Вирішуватимуться фінансові питання! — не вгавала класна. — Виступатимуть члени батьківського комітету! Чому деякі батьки можуть працювати в комітеті на громадських засадах, а твоя мати навіть на збори не приходить?

— Ну що я можу зробити?!

Класна зітхнула.

— Сядь, Лапіна, і приготуйся до великих неприємностей, — пообіцяла вона.

Я всілася. І вже не чула, що вона там далі говорила.

…Коли я знову опинилася перед своїм будинком — сніг ще не встиг нападати на лавку, де ми з Обероном сиділи. Минула секунда, на мені був звичний старий одяг, під лавкою — шкільний рюкзак, а посоха не було. Посох не потрібен тут, це ж не іграшка, це зброя, і місце йому — в чарівному світі…

Тут я не можу літати. Тільки, ставши на ваги, вмію ставати легшою на кілька кілограмів. Мамі якось показала, то вона вхопилася за голову: «Дистрофік!»

Тут я можу — іноді — відводити зло. Скажу: «Зло не має влади», — і роздратована людина заспокоюється.