Розділ «10. В обіймах лісу. Кругова оборона»

– Не сци, я їх буду рвати зубами! Он американи дають джосу кацапам у Кореї[27], а ми будемо тут!.. Я не можу їм нічого забути і не хочу забувати, поки живий…

– То не розумно, – буркнув колишній піхотинець. – Усе одно треба пробачати…

– Я й так занадто добрий. Краще я буду пробачати мертвого ворога, а хіба не так? – випалив я, але вийшло, начеб виправдовуюсь, і це мені не сподобалося.

Віллі буркнув щось на кшталт того, що я, мовляв, точно слабий. Але потім ми ще трохи поговорили, і, здається, мені вдалося баварця дещо заспокоїти.

Напевне, Віллі вважав марною тратою часу продовжувати реагувати на мої бздури. Але ж і я сам тільки вдавав безтурботного, бо й у мене на душі шкребли кішки, і це важко було приховати від колишнього піхотинця.

– Тобі треба перев’язку, – кивнув він на свіжу плямку крові, що знов виступила у мене на холоші, коли я встав з трави, направляючись слідом за ним до ялинника.

І ще він сказав, що коли натягнемо трофейну уніформу, то кров на галіфе може мене видати. Але то я знав і без нього. А поки я, знову використавши трофейну аптечку, робив собі свіжу перев’язку, Віллі розклав на траві провізію та набої, що залишилися. І коли я ще раз подумав, хто б це міг поцупити гранати й тушонку, то знову зупинився на думці, що це міг бути тільки хтось із місцевих хлопців.

– Почекаємо. Вони ще раз прийдуть, – повторив я, начеб сам до себе. – Але машину треба перекотити в інше місце…

– Болшой дупа! – буркнув баварець, хоч я так і не зрозумів, до чого він це.

А коли колишній піхотинець завів «віліса» й проїхав ним, обвішаним гілляками, метрів сто вздовж вільшаника, то у цей момент він видався мені схожим на справжнього німця. Він заїхав майже в саме болото, місцями залишаючи на мураві чіткі відбитки шин. Потім ми ще нарубали й докидали на машину свіжих гілляк… І я ще встиг здивуватися гнізду іволги, що висіло на гіллі плакучої верби, мов в’язана рукавичка чи капшук з круглим віконцем, давно такого не бачив.

– Диви – гніздо! Тут не рубай, – показав я баварцеві, але він і сам уже побачив його і, здається, також здивувався.