Розділ без назви (4)

-  Пане Зет, це лише невеличка оглядова прогулянка…

-  Забудьте про спокійні прогулянки вулицями Східного Берега, Крабате! – заперечив той. – Це вже не те місто, яке ви колись полишили!

Немов на підтвердження слів пана Зета, людей на вулицях майже не було. Лише поодинокі перехожі хутко бігли у справах та купки закутаних у теплий одяг суб’єктів підозрілого вигляду під саморобними навісами грілися навколо залізних бочок з невеличким вогнем усередині.

На одному з перехресть, минаючи таку залізну бочку, Пол кинув погляд в її розпечене нутро: там горіли книжки. Горіли неохоче, перемішані з якимось ставнями, вкритими облупленою жовтою фарбою. Видовище книжок у вогні вразило Крука – вперше, коли щось торкнуло його після ночі землетрусу. А одразу за цим прокинулося шосте почуття, попереджуючи про небезпеку.

Один із чоловіків, який грівся над книгами, кинув на Крука оцінюючий погляд.

-  Чого витрісився, виродок, – агресивно зашепелявив він, – монетки в тебе є?

-  Нема, – одповів Пол, не спиняючи крок.

Але чоловік не бажав так просто відпускати свіжу здобич. Він хутко перегородив Круку дорогу і вихопив з кишені ножа з чорним лезом.

-  Бресес, падло, – вишкірився бандит. Йому бракувало двох верхніх зубів. – У такому пласі завзди добряче монеток!

Крук побачив, як двоє інших бандитів заходять з боків, тримаючи руки в кишенях. Вони не могли побачити револьвер під полою плаща.

-  Я тебе порізу, як кроля!

-  Розмовляти спочатку навчись, – холоднокровно відказав Пол. Йому було дуже смішно від бандитської вимови.

-  Со?.. – від такої наглості беззубий розгубився. Він звик мати справу з інакшою реакцією, і тепер судомно добирав слова для обурення нечуваною нахабністю жертви.

Знову у пам'яті сплили настанови пана Зета:

-  Якщо Фортуна виявиться неприхильною до вас сьогодні і поряд з’являться озброєні люди, роздивіться позначки на їхньому одязі – літеру «І» (без крапки, з крапкою або з черепом замість крапки), двійку в колі (інколи із зірочками), напівскладену бритву або тризубу корону. З такими можна домовитися. Але якщо їх не буде чи побачите вищирену звірину пащеку – тікайте негайно! Або ж бийте першим. Такі готові зарізати за пару чобіт.

На одягу шепелявого відзнак не було, а от на куртці того, що зайшов праворуч, було криво намальовано щось вищирено-зубате.

Пол вихопив револьвер з-під лівої поли плаща. Очі беззубого перелякано розширилися. Швидким і точним, ніби поріз хірурга, пострілом в лоба Крук відправив бандита в небуття. Шрам обпекло вогнем. Пол зробив два рвучких кроки вперед і розвернувся до завмерлих чоловіків. За його спиною в небо злетів чорний птах. Двоє перекинулися швидкими поглядами, дістали руки з кишень і дременули геть.

Диявол, я ж тільки-но витратив на цього покидька патрон, із неймовірним жалем подумав Крук. Окрім того жалю, він не відчув нічого. Пол убив бандита автоматично, не задумуючись. Немов магера поцілив. Так просто…

Не зважаючи на втікачів, він підійшов до бочки, з силою копнув. З перекинутої бочки посипали палаючі дошки й обвуглені книжки, зашипіли в снігу. Не ховаючи револьвера, Пол придивився: палітурка з ледь видними цифрами «451», майже повністю пожерта обкладинка з написом «… душі, том другий», обгоріла «Майстер і Маргарита»… Вогонь скалічив усі книжки, але за іронією майже не пошкодив пустого нотатника з жовтими сторінками. Дивно, що покидьки його не продали – чистий папір зараз у ціні. Мабуть, прогледіли. Нотатника Крук сховав до кишені біля серця, де незручною випуклістю ховалася тепла скринька. Він ніколи не розлучався з нею.

-  Непоганий постріл, хе-хе, – почулося за спиною. – Шкода тільки набою на таку шваль.