Розділ без назви (2)

III

Вранішньої години, коли байдуже осіннє сонце здіймалося над містом, поволі прогріваючи холодне повітря, що лишилось у спадок після ночі, Пол дістався до цеху.

-  А ти ранній птах, хоча й Крук, – привітався черговий.

-  Доброго ранку, Феодосію Пилиповичу, – чемно відповів Пол. Старий завжди вітався цією фразою, яку вважав край дотепною.

-  Як завжди, найперший! Взірцевий працівник, – сивий Феодосій Пилипович схвально покивав і видав Крукові залізну болванку. – Тримай заготовку. Схеми вже на столах.

-  Дякую.

-  Та нема за що. Гарного тобі деньочку, – черговий зробив позначку в журналі та повернувся до кросворда зі свіжого номера «Вісника Муніципалітету».

Пол пройшов до свого робочого місця біля самої стіни, під великим білим плакатом з довгими одноманітними рядками правил техніки безпеки. Поклав на стіл пакет з бутербродами, вмостив поряд термос із чаєм, накинув робочий халат, перехопив волосся у тугий хвостик. Зиркнув на схему й зневажливо пхикнув: цю давно знайому деталь він міг виточити наосліп з похибкою до мікрона, тож попереду чекала легка й нецікава рутина. Пол швидко налаштував верстат, кинув на схему останній погляд і заходився обточувати болванку. До початку робочого дня залишалося трохи менше години.

Скоро з’явилися, один за одним, колеги по цеху. Прийшов мовчазний Лук’ян, його сусід, похмурий хлопець з великим, наче в бика, лобом. Мовчки махнувши Полу в знак привітання, Лук’ян зняв м’ятого котелка з неслухняних кучерів, накинув халат прямо на куртку, налаштував станок й одразу став до роботи. Замкнутий неговіркий Лук’ян був ідеальним сусідом: Крук терпіти не міг, коли його відволікали від праці зайвою балаканиною.

Веселий дзвоник оголошує початок робочого дня. Гудять станки, подзвякують готові деталі, шиплять болванки під обточувальними інструментами, розбризкуючи гарячі іскри. Час від часу до симфонії виробництва приєднується тиха розмова сусідів: обговорення останніх новин з «Вісника Муніципалітету», про вчорашній вечір, свіжі плітки. Подейкують, що в таємничу армію поборників Муніципалітету вливається дедалі більше людей. Кажуть, що невдовзі повстання, життя зміниться... Пол, мимоволі підслухавши сусідів, непомітно посміхається: плітки, на диво, не брешуть – життя дійсно скоро зміниться.

Але поки що все як завжди. Крук віддав дві готових деталі Феодосію Пилиповичу та схилився над третьою. Раптом Лук’ян під виск металу псує свою заготівку, глухо лається та, зиркаючи похмуро, прямує віддавати її черговому. Старий Феодосій осудливо хитає головою, приймає партач, оглядає критично:

-  Ну хоч не встиг над нею попрацювати, – і видає нову болванку.

Лук’ян човгає на своє місце, роблячи вигляд, що не помічає співчутливих поглядів навколо.

Дзвоник проголошує обідню перерву. Всі зупиняють верстати і з радісним гомоном тупцяють на вихід, до заводської їдальні. Тільки Пол залишається біля верстату – він розгортає свого пакунка та швидко поглинає величезні холостяцькі бутерброди під осудливим поглядом чергового. Феодосій Пилипович вважає, що харчуватися всухом’ятку шкідливо для здоров’я, тому щоранку дружина дає йому з собою на роботу гарячий суп у скляночці.

Вільний час до початку другої половини робочого дня Крук присвячує невеличкій скриньці з дивного сріблястого металу. Озброївшись мініатюрними інструментами, Пол з окулярами на носі працює над дрібнесенькими деталями у глибині скриньки. Коли дзвоник оголошує кінець перерви, Крук встигає зробити те, що планував, і через п'ять хвилин із задоволеним обличчям псує болванку.

-  Ну ти даєш, Поле. Майстер, а такі помилки робиш! – Феодосій Пилипович незадоволено розглядає невдалу деталь.