Розділ без назви (4)

-  Ну, веди.

Побачимо, хто такі «імперці» і хто такий Фелікс Феррум, подумав Крук. Випадкових зустрічей не буває, то чом би й не скористатися нагодою?

За спірною територією, на землях «імперців», людей на вулицях стало більше, покинутих будинків і заметів у пояс поменшало, а незатишна напруга й відчуття небезпеки розтали. Пол легко впізнав ці місця – вони йшли районом, що звався колись Містом Майстрів, зустрічаючи на своєму шляху озброєних чоловіків з літерою «І» на одежах. Зарізяки зирили на Крука похмурими поглядами.

-  Зараз багато людей намагаються вступити до банди. Банда – єдиний доступ до влади, авторитету, грошей. А що ж іще потрібно в наші часи? – просторікував рекрутер, активно жестикулюючи. Було видно, що промову давно завчено й обкатано, з усіма наголосами та жестами. – Так, є певний ризик, я не приховую цього. А хто зараз не ризикує, скажи мені? Тим паче, коли за той ризик добряче віддячать! Якщо воюватимеш на нашому боці, то житимеш, як чиновники до революції. Чесно кажу! Фелікс платить щедро, а от Митець відомий жмикрут. Зароблятимеш по десять монет на годину! Смачно, еге ж? Робота не важка, люди надійні, платять залізно… Думаєш, чого я з Феррумом працюю? «Імперія» – найкраща банда, кажу тобі!

Крук слухав уважно, ввічливо киваючи у потрібних місцях, але не дозволяв собі повірити у всі ці мальовничі оповіді. Він твердо знав, що кожний рекрутер за нову голову рай на землі пообіцяє.

База «імперців» стояла на захопленому Першому Міському заводі. Засніжені паркани, розмальовані червоними літерами «І» з людськими черепами замість крапок, обнесли колючим дротом. Повсюди чигала охорона. Новий знайомець салютнув на вході, їх пропустили без обшуку й жодних запитань.

Усередині людей значно поменшало. Відлуння кроків котилося темними коридорами колишньої фабрики Марка Сітіса. Я знову прийшов сюди в пошуках роботи, подумав гірко Крук. Яка іронія!

Фелікс Феррум виявився невиразним сухеньким чоловіком із залисинами. Чорне взуття, штани зі шкіряними латками на колінах, мішкуватий светр під горло. На поясі – великий різницький ніж. Близько посаджені очі постійно бігали, не зупиняючись на одному місці. Іноді Фелікс покахикував у кулачок. Про такого чоловічка ніколи не подумаєш, що той один із головних бандитів Східного Берега. Але було достатньо один раз зловити швидкий погляд цих близько посаджених очей, щоб зрозуміти, що перед тобою розумний, холоднокровний і жорстокий чоловік.

Рекрутер щось тихо сказав Феліксу, підбадьорливо кивнув Полу й вийшов, з гуркотом зачинивши за собою двері. Залу скупо освітлювали дві жовті електричні лампи. Одна з них через кожні дві секунди блимала з неприємним звуком, нервуючи непідготовленого візитера, і це нагадувало коридори Муніципалітету. Крук і ватаг «імперців» залишилися наодинці посеред порожнього залу з сірими потрісканими стінами та високою стелею, що губилися у темряві.

Проте Пол знав, що залишилися вони з Феррумом зовсім не віч-на-віч.

-  Назар порекомендував мені вас як неабиякого стрільця. Доведіть це, – сказав той, вимовляючи кожне слово швидко й чітко.

Тієї ж миті Крук, майнувши полою плаща, вихопив револьвер, наставив зброю на бандита і блискавично сховав зброю до кобури.

-  Непогано, – Феррум кахикнув у кулачок.

-  Ваші охоронці – обидва – встигли б мене пристрелити, – Крук обвів очима високу стелю. Скупе світло кидало відблиски на приціли снайперів. – Але б і ви лежали мертвим.

Пол сподівався, що за такого освітлення Фелікс не вгледить піт на його скронях. Нерви Крука балансували на межі. Він смертельно ризикував. Снайпери просто не очікували такого руху, або ж навпаки, мали неперевершену витримку й реакцію.

-  Ви вгледіли моїх снайперів. Непогано, – Феррум кинув на нього уважний погляд. І, ніби занотувавши собі щось у думках, продовжив розмову: – Назар повідомив, що ви не бажаєте працювати на постійній основі – тільки як найманець.

-  Це правда.

-  Дозволите поцікавитися, чому?

-  Я вже маю роботу. І за угодою можу лише підробляти.

-  Цікаво. Що за робота, якщо не секрет?