Розділ без назви (4)

«Шакалами» ставали ті, хто не зміг пробитися в жодну із чотирьох банд, тож там зібралися найслабкіші та наймерзотніші покидьки, відбірне багно Східного Берега. Інші бандити їх зневажали, а прості люди боялися найбільше. «Шакали» не мали свого вождя, не мали жодної серйозної прибуткової справи за спиною, не мали грошей навіть на патрони. Все, що вони могли – це налітати з холодною зброєю на бідних перехожих, полюючи на чужих територіях, та виступати дешевими найманцями у війнах великих банд.

Банди воювали між собою довго й криваво, поки не відбувся відносно стабільний розподіл територій та сфер впливу. Війни закінчувалися, укладалися мирові, згодом убивства розпочиналися знову, з новими альянсами – доки на Східний Берег не впав здоровезний паперовий літак.

На дивній конструкції дрібними чіткими чорнильними літерами були написані основні формули та розрахунки спорудження Мосту, що мав з’єднати місто. На папері значилося все – які стовпи мають бути опорними, якого діаметра, як і наскільки глибоко їх закопати, які троси використати, які дошки, з яких матеріалів, як їх вкладати та закріплювати.

Наприкінці переліку рекомендацій невідомий автор інструкцій писав, що готова конструкція підвісного мосту може покрити дуже велику відстань, одночасно витримати до трьох десятків людей, що ідеально для будівництва на ділянці невизначеної довжини. Насамкінець пропонувалося потягти за нитку, що трималася в основі літака – на кінці тієї нитки було закріплено більш важка мотузка. Тією мотузкою захоплені неймовірною ідеєю ентузіасти витягнули із Західного Берега першого троса, який спочатку намертво закріпили на першому ж надійному стовпі, а потім – на спеціально збудованій опорі.

Так почалося будівництво навісного мосту. Після цього жоден паперовий посланець не прилітав до іншого берега: Розлам ніби зрозумів, як люди його обдурили. Але із тросами, що пов’язали береги, вдіяти вже нічого не міг.

Авжеж, серед банд одразу з’явилися захисники й противники Мосту. До лав перших стали ті, хто не встиг захопити шахти: вони сподівалися знайти та загарбати нові ресурси на Західному Березі. До інших приєдналися ті, кого ситуація на Східному Березі цілком влаштовувала і вони не бажали щось змінювати. От тоді й закріпилося так, що «двійки» та «імперці» стали за будівництво, а «князі» та «леза» – проти. «Шакали» ж слугували розмінною монетою у цій війні. Фальконе і Феррум, об’єднавшись, спільними силами захистили ентузіастів, найняли нових робітників, забезпечили необхідними ресурсами та побудували Блокпост, на якому бійці обох банд постійно несли варту. Допоки такі заходи безпеки здавалися надмірними: після кількох невдалих штурмів, жодна банда більше не намагалася атакувати будівництво. Але в майбутньому – хто зна?..

-  А що сталося з Борімскі? – ледь чутно спитав Крук. У нього розболілася голова і відчутно підскочила температура.

-  Невідомо. Може, його проковтнув Розлам, а може, він зараз на іншому березі, – пан Зет розвів руками, а потім стурбовано зойкнув: – Але я занадто втомив вас своєю оповіддю, пане Крук! Відпочивайте. Ви ще почуєте про нове життя серед вічних снігів. А поки вам потрібно одужати!

На тому скінчилася їхня перша розмова.

Після одужання Пол зрозумів, як багато сил і грошей витратив на його лікування пан Зет. Інші нещасні, що мали необережність захворіти, як правило, помирали, бо не мали коштів. У суворих реаліях нового міста хвороба стала розкішшю, а ліки, як і кваліфіковані лікарі, – надзвичайно дорогими.

Все це зовсім не вписувалося у пам’ятні директиви таємних документів з кабінету дві тисячі дванадцять… Але Крукові було давно вже наплювати на загадкову теку, на таємниці зниклого Муніципалітету; навіть про нерозгадане зникнення батька він більше не згадував. Життя змінилося, і змінився він.

Після того, як пан Зет поставив Крука на ноги, він запросив його до кабінету – просторого, затишного, обставленого зі смаком (втім, як і все інше, що оточувало невисокого хазяїна лялькового театру). Пан Зет розлив міцний чорний чай у кружки, одну поставив до Пола, посміхнувся й заговорив :

-  Хочу зробити вам цікаву пропозицію, пане Крук. А саме – замінити мого зниклого асистента, – сьорбнув обережно. – Вистави тричі на тиждень: понеділок, середа, п’ятниця. Потрібно водити ляльок на руках. Виступ зазвичай триває тридцять-сорок хвилин. Нічого складного. А ще іноді треба допомагати по хазяйству – наприклад, розкидати сніг від головного та чорного ходів чи нарубати дрівцят, бо у мене, на превеликий жаль, погано виходить. За ці послуги я надаю вам житло і регулярне добре харчування, а також необхідний одяг. Цікаво?

-  Поки що звучить дуже непогано, – кивнув Пол, ковтаючи гарячий чай. Забагато цукру, як на нього.

-  Вам може здатися, що я займаюся здирництвом! – експресивно змахнув руками пан Зет. – Але це не так, пане Крук. Ви покинули місто, коли шанувалися монети, а зараз тут всім править бартер. Втім, і монети остаточно не втратили своєї ваги, але значно поступилися позиціями. Та ви самі переконаєтеся в цьому! Мені немає сенсу обманювати вас – достатньо трохи обжитися, аби зрозуміти, що мої умови можна порівняти з казкою. Кожен на Східному Березі мріє про таку роботу. Тепло, їжа, одяг… Постійно! Повірте, нині за такі умови багато хто ладен прирізати без зайвих питань.

-  Хм… – Крук сховав роздуми за новим ковтком чаю.

-  У вас чудовий револьвер, – зауважив пан Зет. – Я чув про ваше вміння стріляти… Зараз воно цінується серед банд Східного Берега. Я не дозволю вам вступити до жодної – якщо розпочнете працювати на мене, авжеж – але підробляти найманцем у вільний час зможете без жодних перепон з моєї сторони. У бандитів можна розжитися монетами, якщо ви можете запропонувати те, чого вони потребують.

-  Брудні справи.

-  Так, саме вони. Але то буде цілком ваше рішення – мати з ними справи чи ні. Я навів ймовірну ситуацію, найпростіший приклад. Головна моя думка: займайтеся чим завгодно, аби тільки ви завжди були готові до нового виступу і виконували мої умови. – Пан Зет елегантним рухом поправив бездоганний вузол краватки. – А я маю лише дві простісінькі умови. Перша – дозволити називати вас Крабатом. Не дивуйтеся, це одна з моїх маленьких невинних чудасій, я всіх асистентів так називаю. Це смішно, я знаю, але нічого вдіяти з собою не можу. А друга – після дванадцятої ночі до шостої ранку я попрошу вас не виходити з кімнати. Звісно, якщо раптом почнеться пожежа або на театр нападуть волохаті монстри з Розламу – то зовсім інша справа, але за відсутності форс-мажору… Гадаю, зрозуміло. То як вам моя пропозиція, пане Крук?

-  Ваша пропозиція подобається мені.