Розділ без назви (4)

Останній удар відлунився у шрамі болем. Обличчя «шакала» перетворилося на кашу ще страшнішу, ніж була у старого Навіженого. З важким хеканням і відчуттям виконаного обов’язку Крук піднявся на ноги. Окидаючи байдужим поглядом мертві тіла «шакалів», полою плаща він протирав револьвер від крові.

А потім – наче блискавка сяйнула – пригадалася ніч і блакитне сяйво. «Паф! Паф! Паф!»

- Ви задоволені? Я зробив все, як було розіграно, пане Зет, – тихо мовив Пол, перезаряджаючи револьвер. – Зараз ви відповісте мені на одне питання.

І Крук, заливши за спиною трупи, попрямував до театру. Вечір обіймав Східний Берег.

Коли він загупав у двері, ті одразу ж відчинилися. На порозі незворушно стояв пан Зет, як завжди, вишукано одягнений, з руками за спиною.

- Ми всі – лише твоя гра? – напрямки запитав Крук, важко дихаючи після швидкої ходи.

- Ви порушили другу умову нашого усного договору, пане Крук, – спокійно проігнорував запитання власник театру, – тому я звільняю вас із посади мого асистента. Я роблю це з превеликою прикрістю, бо мені було дуже приємно працювати з вами… Втім, досить багатослівних сентиментів! Ви маєте годину, аби забрати особисті речі з кімнати.

- Я поставив запитання, Зет.

- Візьму, мабуть, Дениска… – пан Зет задумливо підвів погляд до стелі. – Може, хоч він не сунутиме носа, куди не слід… А то якась біда з цим, чесне слово.

- Я поставив запитання! – скричав Пол.

- Я чудово вас чую, немає жодної потреби здіймати галас. У мене немає відповіді на ваше запитання, Поле, – пан Зет перевів на нього спокійний погляд. – Ви будете забирати щось із кімнати? Там у вас неабияка сума.

- До біса кімнату, до біса гроші! – Пол роздратовано махнув рукою. – Відповідай: що я бачив там, у потайній кімнаті з маріонетками?

- Звідки ж мені знати, що ви там побачили, – байдуже знизав плечима пан Зет.

- Не смійся з мене, – погрозливо прошипів Крук і потягнувся до револьвера.

- Я цілком серйозний. Вгамуйте свою лють, пане Крук, бо ви втрачаєте контроль над собою, – не даючи Полові відреагувати, пан Зет додав: – Я хочу на прощання зробити вам подарунок. Наскільки мені відомо, за кілька годин почнеться ваш день народження. На честь цього свята я й роблю свій дарунок.

Пан Зет дістав руки з-за спини, в яких виявилася маріонетка в чорному плащі з гострим капюшоном. Лялька тримала у лівиці револьвер. Її обличчя під капюшоном приховував товстий шарф. Пол, утративши здатність говорити, ошелешено взяв маріонетку в руки.

Пан Зет споглядав за ним з байдужим обличчям.

- А тепер, якщо вам нічого не потрібно, зникніть негайно, – закінчив він.

- Що ж, – Крук, отримавши ляльку, зрозумів, що відповідей тут не знайде. – Якщо не хочеш розповісти правду… Скажи тоді, навіщо? Навіщо все це? У чому тоді сенс?

- Найбільша пастка всесвіту, пане Крук, полягає у вмінні людини мислити, – відповів пан Зет. – Авжеж, далеко не кожна людська істота обтяжує себе цими роздумами. Але якщо ви почали, то зупинитися важко, і що далі, то гірше. Це як наркотики. Стільки видатних голів посохло! А відповідь дуже проста: ніякого сенсу поза межами людського сприйняття не існує. Всесвіту не потрібен сенс. Він довершений і нескінченний, а тому самодостатній. Людину пригнічує знання про власну смертність. Тому кожен власноруч майструє собі сенс, свідомо чи ні – аби на порозі чесно відповісти перед собою, що прожив свій вік недаремно.