Розділ без назви (4)

Яке дике видовище. Що це за потвора і що вона тут робить?!

- Паф! Паф! Паф! – закричала істота, й одинока маріонетка підкинула ліву руку з мініатюрним револьвером. – Паф! Паф! Паф!

Пол здригнувся. Репнули нитки, шість маріонеток, що стояли півколом, водночас зі стукотом впали на землю, завмерши на підлозі в моторошному блакитному сяйві.

Воно… грається?

- Диявол… – прошепотів переляканий Крук. О, як він жалкував, що прийшов сюди!

Істота одразу ж обернулася до нього різким нервовим рухом. Вони зустрілися поглядами, і Крука охопив жах, від якого сивіють. Здається, він вглядався в блакитні очі потвори роками, коли вона раптом сплеснула у долоні, а вслід за тим світло нестерпно сяйнуло, і Пол прокинувся.

Він лежав у своїй кімнаті на ліжку. Одягнений. Серце калатало. Що то було?!

Крук сів і оглянув кімнату панічним поглядом. Тіло вкривав густий піт. Це жахіття… Йому лише наснилося?

Пляшка така, якою він її закоркував – тільки почата. Значить, не напився. Отже, або сон, або реальність. Крук був певен, що не наснилося. Здолавши залишки страху, він рішуче вийшов з кімнати у напрямку головної зали.

Стояв пізній ранок. Авжеж, ніякого сяйва не було. Крук швидким рухом відкинув червону портьєру, але на стінці не ховалося жодного натяку на двері.

- Що за чортівня тут коїться? – процідив Крук. Рука його лягла на револьвер.

Пана Зета не було ніде. Це вперше на пам’яті Пола, коли його не було в театрі. У Крука взагалі склалося враження, що власник ніколи не покидав стін театру – за винятком того випадку, коли він рятував Пола. Зникнення пана Зета, особливо після нічного жахіття, було дуже підозрілим. Що Крук побачив у блакитному сяйві? Що то була за чортівня? Що за таємний вхід, що за маріонетки, що за істота?!

Залишатися наодинці було моторошно, і Крук полишив театр. У подібних випадках він зазвичай прямував до «Ями» й напивався. Але зараз цей варіант його не влаштовував. Від алкоголю відповіді на запитання не з’являться. До того ж, там можна нарватися на агентів Феррума, і тоді Крук напевно не відкрутиться від побачення з Феліксом. А цього він не бажав. Коли там Ліонесса збиралася прийти сюди зі своїми гвардійцями-левами, сьогодні? Ні, завтра. Втім, неважливо.

Лист! Він бажав відправити листа. Точно. Треба забити думки чимось іншим – як він робив це перед тим, як знайти руїни маєтку. Крук пішов у напрямку Розламу. Звичні вулиці видавалися порожніми й покинутими. Мабуть, добре, що Ліонесса візьме владу. Гірше не стане… У програші Фелікса Пол не сумнівався.

Туман густою стіною плив у височінь, ніби намагався дістати неба. Розлам мовчав. Чи витримає Міст змагання з ним? Лишається тільки сподіватися на точні розрахунки інженерів і сумлінність будівельників. А ще на прихильність долі. Бо ніякі розрахунки не захистять від неочікуваної біди. Чи міг хтось із підривників, які закладали вибухівку під останній фрагмент Стіни, уявити, що відбудеться внаслідок вибуху? Певно, що ні. А їхня робота, бездоганна й безпомилкова, стала тією соломинкою, що перебила хребет слону…

Він став на самому краєчку Розламу. За кілька кроків від нього товстий шар потривоженого снігу зсунувся у провалля. Крук, навіть не зваживши на це, дістав листа й перечитав його уважно. Вперше він був задоволений його змістом. Напевно, тому, що вперше писав його тверезим. Пол вправно склав літачки – вийшло їх троє – постояв трохи, як завжди вдивляючись у безодню, а потім відпустив листи один за одним. Справу зроблено… І що тепер?

Думки неслухняно поверталися до жахливої ночі. Що сталося в театрі? Як, чим можна було пояснити те, що він побачив? Що то було, хто то був? Чи це все ж наснилося йому? Тоді чому пан Зет зник так раптово і без попередження?

Ноги винесли на Міст. Гвардійці Ліонесси, що несли варту на покинутому Блокпості, мовчки пропустили його. Крізь туман ішов Крук на Західний Берег. Лишається тільки сподіватися, що випадок не винесе його до Стерн…

Ступивши на Західний Берег, Пол зрозумів, чому несвідомо пішов сюди. Перед ним височів темний Крижаний Собор. Але масивні двері його були зачинені, і велетня-горбаня ніде поряд не було.

- Він приходить лише з настанням сутінків, пане, – повідомила доброзичливо жінка-перехожа, зрозумівши непевне тупцяння Пола біля входу.