Розділ без назви (4)

- Зі справжньою чи казковою? – серйозно спитала Клара.

- Зі справжньою.

- З Б-білою Левицею? З самою Ліонессою? – зачаровано перепитала дівчинка. – А мені можна?

- Можна, – Пол підморгнув. – Я її добрий друг. Тому зараз же йди до будинку Уряду, чи як він там називається – туди, де живе Ліонесса. Гвардійцям скажеш, що маєш надзвичайно важливу інформацію зі Східного Берега. Розказати її можна тільки особисто правительці. Зрозуміла? Повтори.

- Над-дзвичайно важлива інформація зі Східного Б-берега. Розказати можна тільки правительці, – чітко промовила Клара.

- Так. Коли ти зустрінешся з нею, передай такі слова: «Пол Крук просить потурбуватися про це дитя». Розкажеш їй, що твою сестру стратили під час полювання на відьом, а потім додаси про свою мачуху. Якщо вона засумнівається, що це дійсно я послав тебе, тоді скажи, що Пол Крук надзвичайно захоплений минулою ніччю. Все запам’ятала?

- Пол Крук просить потурб-буватися за це д-дитя, – застрекотіла Клара. Вона виявилася кмітливою дівчинкою. – Мою старшу сестру стратили під час полювання на від-дьом. Я кажу правду, тому що Пол Крук над-дзвичайно захоплений минулою ніччю.

- Саме так! Не забудь ці слова, – він посміхнувся. – І тоді Ліонесса обов’язково вирішить питання з твоєю мачухою.

- Д-дякую, д-дядечку! Це ж ви – Пол Крук?

- До ваших послуг, міледі.

- Я д-дуже-дуже-дуже вдячна вам! – у її очах замість сліз блищала радість. – Може, візьмете короб-бочок сірничків? Под-дарунок.

- Ну добре, від подарунку не відмовлюся, – Пол узяв стареньку коробку і кинув у кишеню. За мить йому сяйнула думка і він спитав: – Слухай, Кларисо. А в чому, гадаєш, сенс життя?

Вона не здивувалась. І навіть не замислилася над відповіддю.

- Життя – це нескінченне здійснення мрій. Що вища мрія, то вище тобі потрібно злетіти за нею, то більше зростати над самим собою. А це не просто! – дівчинка говорила дедалі голосніше, очі її сяяли зірками, а заїкуватість щезла. – Особливо якщо довкола стільки речей – простягни руку, і вони вже у твоїй долоні! Чомусь багато людей, коли виростають, віддають перевагу ось таким нескладним речам. Як і мій таточко... – Клара вмовкла на мить. – Він казав, що народився без крил, отже, літати не зможе. Але ж він навіть не намагався! Мені здається, що він виправдовувався. Не переді мною, а перед собою, бо колись мав багато високих мрій, але потім зрікся їх... Ой, щось я таке наговорила… – і дівчинка знову зніяковіла.

Не випадково, зовсім не випадково він стрів молодшу сестру Авелії. Як гарно, як влучно підмічено! Треба не забути цих слів і вписати їх у наступний лист. Це буде великий лист – мабуть, найбільший з усіх, які він будь-коли надсилав до безодні.

- Дуже гарна відповідь, Кларо. Дякую тобі за неї. Небагато дорослих змогли б так відповісти, – серйозно сказав Пол. – Сподіваюся, Ліонесса швидко вирішить твою проблему. Всього найкращого тобі в житті. А тепер – біжи!

- Дякую, дядечку, Пол Крук! – Клара помахала йому ручкою й слухняно побігла вуличкою на північ – туди, де стояв дім правительки Західного Берега.

* * *

Попри порожній барабан револьвера, він вештався Західним Берегом аж до сутінок, забувши про голод і підкурюючи самокрутки подарованими Кларою сірниками. Врешті коліно не витримало й повідомило пронизливим болем, що після облоги було б непогано трохи збавити ритми та попіклуватися про здоров’я. Тоді Пол вирішив повертатися.

Ходити увечері тут було значно легше, ніж на Східному Березі, завдяки прибраним вулицям та місцевим ліхтарям. Вони працювали економно, але справно: на головних вулицях і майданах світився один ліхтар через два, а на вуличках – один через чотири. Зелене сяйво загадково вигравало на снігу.