Розділ без назви (4)

Її маленька постать у злиденній вдяганці на тлі заметів раптом боляче вжалила Крука. Ідіоте, вона ж від холоду заїкається! Як вона досі не схопила запалення легенів?

На якого ж покидька я перетворився, подумав з відразою Пол, і вигукнув:

- Агов! Стій!

Вона спинилась одразу, ніби чекала цього. Крук швидко підійшов:

- Як тебе звуть, дівчинко?

- Клара, – з готовністю відповіла вона. – Тобто, Клариса. Клариса Б-біла, якщо повним іменем.

- Біла... – кілька секунд він згадував, а потім побачив перед собою Башту Шибеників, натовп нелюдів і процесію відьмоборців. – Клара, у тебе була старша сестра?

- Так, – кивнула Клара. – Але я не знала Авелію. Я народ-дилася вже після Розламу, а її стратили д-до революції...

Клара знітилася й замовкла.

- Я знав твою сестру, – промовив Крук, і дівчинка витріщилася на нього з превеликим подивом. – Скажи мені, Кларо, а чому ти ходиш засніженими вулицями й продаєш сірники, ще й так легко вбрана?

- Мачуха каже, що я вже д-доросла і маю зароб-бляти гроші.

- Вона у тебе геть дурна, чи що? – поцікавився Крук.

Клара зашарілася.

- Якщо чесно, мачуха не д-дуже любить мене... Але я не можу нічого пороб-бити, бо інакше вона вижене мене з д-дому. Мій рідний татусь недавно помер, і вона тепер д-дійсно може мене вигнати... – на очі Клари набігли сльози, але вона швидко змахнула їх.

- Не плач, – рішуче сказав Крук і порився в кишенях. – От! Тримай. Десять монет. Бери просто так, бо сірники я маю.

Клара знову витріщилася на нього й перелякано запротестувала:

- Ні, д-дядечку, так не можна, ви що! Вона ж под-думає, що я вкрала їх, і поб’є мене!

- Погана жінка твоя мачуха.

Він мав зарадити цій дівчинці. Чого б це не вартувало! Пол швидко перебрав можливі варіанти найкращого вирішення проблеми. На згадку прийшов сніданок. «Я завжди рада допомогти тобі…» Ось воно!

- Слухай, Кларо, – підморгнув Крук. – А ти хотіла би побачитися з правителькою?