Розділ без назви (4)

- Я й тоді не дуже сердився, бо дуже спати хотілося.

- Бідолаха! Сподіваюся, ти гарно виспався.

- Непогано, дякую.

- Ха! То, кажеш, сили Феррума зараз послаблені?

- Як ніколи. І не тільки Феррума. Всі банди знекровлені цією битвою. Східний Берег можна взяти, вважай, голими руками. А з твоєю гвардією... – Крук клацнув пальцями.

- Тоді я не відкладатиму цього питання, – Ліонесса в мить перевтілилась у войовничу повелительку. – Дочекаюсь остаточних даних від Ковпака, зберу сили і без оголошення війни перейду в наступ! Якщо ти допоможеш мені, Поле, буду тобі безмежно вдячна. Більше того – я віддам Східний Берег під твій протекторат, якщо того забажаєш! Я не брешу. Ти єдина людина звідти, котрій я можу настільки довіряти.

Крукові на мить стало смішно. Чому такі різні люди в такі різні часи – Сітіс, Борімскі, Фальконе, а тепер і Стерн, – усі так завзято пропонували йому місто як найвищу нагороду? Невже вони справді вважали владу найголовнішою метою і найвище щастя у людському житті?

Безперечно, молодому Полу, що колись давно задумувався (смішно згадати) про світове панування, було би приємно почути таку пропозицію, – але той Пол давно помер, зник, розтерся на порох минулого під колесами часу. Нинішній Крук бажав лише одного: повернути собі те спокійне життя, яке дарувало йому радість, життя без інтриг, кривавих боїв і постійної гонитви за уявним щастям, – життя, якого він ледь торкнувся і втратив назавжди, перетворившись на цинічного найманця з крижаним нутром.

Але цього йому ніхто не пропонував.

Ліонесса раптом обірвала себе й мовила:

- Вибач, Поле. Я захопилася. Зараз не про це мова. Просто Феррум вибив мене з колії...

- Нічого, все гаразд, – Крук обгриз з ніжки залишки м’яса. Як він не намагався стримуватися, а все одно ум’яв три чверті курки. – Але твою інтервенцію й справді краще обговорити згодом.

- Домовились, – Ліонесса посміхнулася. – А тепер розповідай, як ти жив на болотах. Чим ти там займався? Чому ти вирішив повернутися до міста й перетворився на найманого стрільця?

- О, це дуже довга історія, значно довша за історію Східного Берега. Ти не образишся, якщо я розкажу її іншим разом?

Він доклав усіх зусиль, аби Ліонесса не почула нещирості у його голосі.

- Звісно, не ображуся, – здається, не почула. – Це стане приводом, аби ти знову завітав до мене на гостину!

- Хм, а чи дозволяється правительці Західного Берега зустрічатися у власній спальні з якимось сумнівним типом? – підморгнув Крук.

- Правительці Західного Берега дозволяється все, що їй заманеться! – гордовито здійняла голову Ліонесса.

- Чудово! Тоді, поки я не забув, хочу запитати про маленьку послугу.

- Авжеж! Про що мова?