Розділ без назви (4)

- Це як? – розвеселився Крук.

- Через свою манію він збудував величезний підземний комплекс-бункер – до речі, на тому місці, де стояв палац Сітісів – набитий тоннами провізії, електричними генераторами та купою інших життєво необхідних ресурсів років на сто. Саме завдяки цьому бункерові ми змогли вижити, зберігаючи порядок і не вбиваючи одне одного через нестачу ресурсів. Затим усе потроху ставало на свої місця, і тепер я можу спати по п’ять і навіть шість годин на добу! – Ліонесса невесело посміхнулася. – Налий мені ще… Дякую. Знаєш, іноді приходять чорні думки. Якщо зима не скінчиться, то все було марно. Запаси провізії рано чи пізно вичерпаються, а тієї їжі, яку ми зараз вирощуємо, вистачить лише на чверть населення. А зимі немає кінця-краю, і невідомо, коли вона тут закінчиться… Я намагаюся гнати від себе похмурі думки, але іноді це нагадує гру в схованки. Втім, як кажуть, від долі не втечеш.

А потім народилася ідея возз’єднання: після довгих розрахунків вчені змайстрували і запустили паперового літака, і розпочалося будівництво Мосту.

- Ось так… Стільки років, подій, переживань вклалось у кілька десятків речень. А можна розповідати й розповідати... І все одно залишиться сила-силенна історій... Проте з мене поки що вистачить, – стрепенулася Ліонесса й допила вино. – Тепер твоя черга. Чому ти захищав Міст зі зброєю в руках?

- Не всі на Східному березі прагнули возз’єднання, – Пол наповнив свій келих. – На Східному березі історія пішла зовсім іншим шляхом...

Крук стисло переказав основні віхи становлення нинішнього порядку – так, як розповідав йому колись пан Зет. Пол додав лише пару деталей, про які дізнався вже найманцем. Коли він уперше назвав прізвище Фелікса, Ліонесса несподівано випустила з рук свій келих (якимось дивом той не розбився) і підскочила на стільці:

- Що ти сказав?! Повтори!

- Я сказав, що «імперцями» командує Фелікс Феррум...

- Феррум, дідько мене забери! Феррум! – обличчя Ліонесси спотворила ненависть. – Вижив, підлий тарган. У ватажки виліз! Ну, нічого. Цього разу я гарантовано зроблю келих з його черепа! Ще й із користю для міста. І ніякі катаклізми його більше не врятують!

- Заспокойся, Ліонессо, – Пол здивувався настільки бурхливій реакції. – Що тобі до нього?

- Цей покидьок був одним із головних «гончаків»! Саме він викрав і полонив Сафо... Підлий виродок!

Стерн кинулася до ліжка, вихопила шаблю і кілька секунд люто рубала повітря. Пол із сумом відзначив, що Ліонесса фехтує значно краще за нього. Тим часом Стерн зупинилася й повернулася до свого стільця.

- Вибач, Поле, – видихнула вона і чарівним жестом поправила кучер, що вибився з зачіски. – У мене давні рахунки з цим Феррумом.

- Я вже зрозумів. Мені продовжувати?

- Так, будь ласка.

Крук продовжив оповідь про власну участь в останніх подіях, поки оповідь не дійшла до розмови з Митцем. Важко зітхнувши, Пол таки розповів про свою зраду.

- Я міг припустити, що слова Митця правдиві, але те, як Фальконе вирішив діяти далі, як змусив мене допомагати йому... Він не мав розігрувати цю виставу з отрутою. Він не мав торкатися моєї матері! – Крук замовк, розгубивши потрібні слова. Від цієї імпровізованої сповіді йому стало легше.

- Розумію тебе, Поле. Не виправдовуйся. Дивно тільки, звідкіля цей Фальконе зміг отримати достовірну інформацію… – Ліонесса хитнула головою. – Втім, зараз це неважливо. Переходь до битви за Міст.

Крук із полегшенням продовжив свою криваву історію, що закінчилася перемогою захисників Блокпоста за допомогою гвардії Західного Берега і затриманням Пола капітаном Ковпаком.

- Сподіваюся, ти не гніваєшся на мого капітана, – підморгнула Ліонесса.