Розділ без назви (4)

Темряву розривало новими спалахами.

Зараз, коли рахунок ішов вже далеко не на сотні, і навіть не на десятки, кожен боєць був на вагу золота, а сам Пол став людиною-армією. З цими двома – Крук впізнав рябого Стефана, інший черговий був йому незнайомий – він протримається тут рівно стільки, скільки необхідно. Нехай несуть нові драбини, це не допоможе! Крук помре тільки тоді, коли ворог прорветься через пролам.

То була запекла битва, гідна підручників історії. «Імперці» з останніх сил тримали оборону, а «леза», «князі» та «шакали» з останніх сил тиснули. То була битва двох виснажених хижаків – обдертих, побитих, скривавлених, битва, в якій перевага була за тими, кого більше. Захисників Мосту могло врятувати лише диво...

І диво сталося.

Крук випустив останній набій і спробував перезарядити револьвер, але пальці хапалися лише за повітря; Пол перевірив патронташ – так, знову пустий.

- Тримайтеся! – крикнув він Стефану й другому стрільцеві. – Я за набоями, швидко!

Рябий Стефан встиг тільки кивнути, коли позаду почулося басовите:

- Марш, марш! Зброю до бою!

Крук, не вірячи вухам, повернув голову до Мосту. Ніби народжені чарами, з туману виходили ряди стрільців у синіх мундирах з білим левом на грудях.

Прибульці одразу зрозуміли, де були потрібні їхні гвинтівки. Стрільців було рівно три десятки – і саме вони стали вирішальним аргументом у затятій битві. Організованими залпами вояки Західного Берега втопили останній штурм в крові і тим самим вирішили долю роз’єднаного міста, на чому історичний бій за Міст закінчився.

Пол зачудовано споглядав, як прибульці вбивають залишки «князів» та «шакалів». Це нагадувало якийсь фантастичний сон. Втім, якщо згадати, скільки він останнім часом спав – може, він дійсно заснув? Крук не встиг як слід обміркувати це (на думку чомусь спав метелик-махаон), як у повітрі розлився солодкий запах одеколону і Пол почув:

- Капітан Ковпак до ваших послуг! – бадьоро назвався вусатий стрілець з білим левом на синьому мундирі. – Хто ваш очільник і де я можу його знайти?

І справді, одеколон. На Західному Березі, мабуть, не знають, що його можна пити замість алкоголю.

- Фелікс Феррум. Якщо живий. Востаннє я його бачив біля проломленої стіни, – Крук подумав, що саме по таких пиках, як у капітана Ковпака, іноді страшенно хочеться заїхати просто так – за їх надмірну солодкуватість.

- Дякую! – капітан Ковпак стукнув чобітьми. – Ми підійшли вчасно?

Щось він не дуже поспішав шукати чолового. Попри втому, Крукові було цікаво перекинутися з капітаном парою слівець – адже перед ним стояла перша людина із Західного Берега!

- Вчасно. Як ви дізналися? Вас хтось покликав?

- Ваші будівельники. Розповіли – і впали на місці, просто в сніг. Не стояли на ногах від недосипу.

- Я добре їх розумію, – Крук похитнувся й зрозумів, що тільки-но мав усі шанси повторити подвиг будівельників.

- О, прошу вибачення! – Ковпак витріщив очі й знову вдарив підборами. – Я назвав себе, але не поцікавився вашим ім’ям. З ким маю честь розмовляти?