Розділ без назви (4)

- Воїни! Браття мої. Браття по зброї, браття по стягу, – він махнув рукою на величезний символ «імперців», намальований червоною фарбою на одній зі стінок. Поряд була жовта двійка в колі, яку встигли перекреслити навхрест кров’ю. – Я знаю, що ви відчуваєте. Я переживаю разом з вами. Я не сплю разом з вами, воюю разом з вами, тужу за померлими разом з вами. Сьогодні – вирішальний день. Сьогодні Міст буде закінчено – і ми маємо захистити його. Захистити наше майбутнє. Я бачу, що ви знесилені, що вам здається, ніби ворог уже переміг. Я знаю, що ви втратили надію…

Пауза.

- Але це неправда! Не дайте оманливому відчуттю поразки розбити ваші серця. Почуйте мене! Моє ім’я – Фелікс Феррум, і я завжди тримав слово! Тож почуйте! Найтемніший час сутінок – перед світанком. Найважче на підйомі – перед вершиною. Ми з вами перемагали неоднораз. Лишилася остання битва. Наша найголовніша битва! Подивіться на тих, хто б’ється разом з нами. Непереможний борець Яр Одноокий!

Велетень Яр підняв у повітря свої молотоподібні кулачиська і войовничо закричав. Блиснули на сонці залізні зуби. Його крик слабко підтримали.

- Разом з нами найвправніший стрілець Східного Берега – Ліворукий!

Пол, який палив самокрутку, вирішив зробити крок уперед і кивнути. Але й цього вистачило, щоб крик «імперців» здійнявся вище.

- Сьогодні ми заплатимо за всіх наших хлопців, яких вони вбили! Сьогодні прийде час розплати і час істини! Бо після цієї ночі наші імена, вписані залізом та кров’ю в історію міста, прогримлять над обома берегами! Разом ми переможемо! Ми! Могутня! Імперія! Ура!

- Ура!

Як же це все нагадує промову Борімскі перед штурмом Муніципалітету, подумав Крук, пускаючи тютюнові кільця до сніжинок. Феррум говорив гарно, щиро, його слова запалювали серця – те, на що він і розраховував. «Імперці» піднялися духом і з посмішками чекали останньої ночі. Хоча до пана Зета йому далеко, додав подумки Пол.

Прикульгуючи, він підійшов до Феррума. Терпляче дочекався, доки той потисне руки всім бажаючим, поплескає дружньо по плечах, роздасть останні накази.

- Ліворукий? У вас щось важливе?

- Можна і так мовити. Феліксе, скажи, у чому сенс життя? – спитав Крук.

- Дивне запитання, Ліворукий, – Феррум покашляв, – ви п’яний?

- Так, я завжди п'яний.

- Чому ви вирішили спитати про це?

- А чом би й ні? Я багатьох питаю про це.

- Ну що ж, тоді я відповім так, – Фелікс пробігся по ньому очима. – Життя – це битва. Безкінечна битва з самим собою та світом. Битва, в якій не можна зупинятися, бо відразу програєш. Будь сильним, будь хитрим, будь розумним, будь безжальним! Бо зупинишся – і програєш. Забудеш про справжні перемоги, а разом з ними забудеться смак справжнього життя. Ти почнеш жалюгідно існувати, потішаючи своє зсохле самолюбство дрібними незначними подіями…

Фелікс помовчав, набираючи повітря та збираючись з думками.

- Я можу подохнути цієї ночі, але мені плювати. Бо я радий, що помру саме так – від куль ворогів, захищаючи стіни, на одній з котрих гойдається тіло вбитого моєю рукою зрадника.

- Тож сенс життя – у безкінечній битві, Феррум?