Розділ без назви (4)

Почуття не обманювало Крука. Тільки-но він одійшов від стіни, де залишився Пляма, як там пролунав потужний вибух. Сила удару повалила його на землю, а за стінами радісно заревли – ворог кинувся на штурм. Дим не встиг розвіятися, як у пролом з бойовими криками полізли перші «шакали».

- Зосередитися біля лівої стіни! – прокричав неподалік Феррум. – Зупинити вторгнення! Стіни голими не кидати!

Крук побіг назад і знову побачив Назара. Його картуз змело вибухом. Назар сидів на снігу, обережно тримаючись руками за величезний шматок металу, що стирчав у нього з живота. Обличчя скрутило від нестерпного болю.

- Відстрілявся… – прохрипів Назар, поглянув на Крука і помер.

Пол не мав часу на прощання: із призабутою гіркотою на душі, що раптово з’явилася при вигляді мертвого Плями, Крук перевів погляд на атакуючих. Дим од вибуху розсівся. Вороги, розмахуючи сокирами та ножами, гайнули в пролом, підбадьорюючи себе дикими вигуками. Імперці, ошалілі від неочікуваного вибуху, зустріли штурм безладним шквальним вогнем. Крук приєднав голос свого револьвера до хору «імперських» гвинтівок та пістолетів.

Від людських криків лопалися барабанні перетинки. На їхньому тлі гавкіт стрілянини навіть не було чути: кричали ті, хто нападав і ті, хто захищався, кричали поранені. Пісня бою! Невдовзі нападники мали перестрибувати через тіла, аби забігти до Блокпоста. Їх ставало дедалі менше, аж доки атака не захлинулася зовсім. З вишки та зі стін ще лунали постріли, але бій завершився. Вороги зуміли відповісти на першу поразку й відступили. Займався світанок.

Крук знайшов Феррума біля підірваної ділянки. Бійці витягали мертві тіла й залишки стіни, а Фелікс слухав черговий рапорт. За цю ніч його обличчя потемнішало.

- Судячи з характеру поранень, вони стріляють експансивними патронами. Добре, що штурмовики мали небагато вогнепалів. Інакше наші втрати були б значнішими, – доповідав довгоносий Яків, головний лікар банди «імперців». Його оголені руки були в свіжій крові.

Феррум сплюнув на розкиданий вибухом пласт снігу і кивнув. Яків продовжував:

- У нашому становищі важких поранених краще добити. Хлопці все одно не одужають, і лише страждатимуть, витрачаючи наші й без того обмежені ресурси.

- Дійте, як вважаєте за потрібне, Якове. – Фелікс махнув рукою, відпускаючи медика, й закашлявся.

Яків кивнув і зник.

- «Шакали» були живим м'ясом, нас перевіряли. – мовив Пол, встаючи на його місце. – І завтра підуть сюди ж, бо змогли продірявити слабке місце.

Феррум переміг напад кашлю й промовчав. Очі його швидко обводили засіяний тілами майдан.

- Треба негайно закрити пролом.

- Знаю, Ліворукий! – ледь не крикнув Фелікс, переводячи погляд на Крука. – Я не вчора народився! Ви скажіть мені краще, як вони дісталися стіни непоміченими, чорт забирай? Чия це провина? Як можна було проґавити саперну групу?!

- Вони підкралися з боку Розламу в білих маскувальних костюмах, бос, – звідкілясь вигулькнув Стефан, який займався згодовуванням мертвих тіл Розламу. – Вони навіть відповзти не встигли, їх розірвало власною вибухівкою.

- Мені начхати, як вони підкралися та звідки, – відрубав Феррум. – Це дуже, дуже погано. Ми мали всі карти для виграшу, і цей клятий вибух повністю змістив баланс сил!

- Ми досі маємо непогані шанси, – вставив Крук.

Фелікс кивнув.