Розділ без назви (4)

- Он воно як, – у нього почали холонути долоні. – Тоді чому ти не схопив мене, Феррум?

- А навіщо? – спитав Фелікс, погано вдаючи здивування. – Борімскі майже стовідсотково мертвий. Я від самого Розламу працюю на себе. А ви – хороший найманець. Мені байдуже до вашого минулого. Чому я маю вас затримувати? Навіщо?

- Зрозуміло.

- А за подвійну суму не хвилюйтесь. Ви її отримаєте, – Феррум стиснув губи. – Я так і знав, що Фальконе зрадить мене! Це було питанням часу. Клятий антирев…

Як устиг довідатися Крук, за часів правління Борімскі «антиревами» звали всіх ворогів революції, себто анти-революціонерів, найголовніших і найпідступніших противників нового режиму.

- Його оповіді про Західний Берег – повна брехня. Сподіваюся, ви це розумієте, – Фелікс не питав, а стверджував. – Нісенітниці! Єдине, що ми змогли отримати звідти, – це паперового літака з інструкціями щодо спорудження мосту. І нічого більше! Інших джерел інформації не існує. Ще ніхто не зміг обійти Розлам чи пройти крізь хурделицю.

Крук промовчав.

- Митець спробував вигадати бодай жалюгідне виправдання, аби продатися «лезам» і «князям», – у голосі Фелікса не було люті. Лише суха констатація фактів. – Ви правильно зробили, що не повірили жодному його слову.

Але Моріс говорив цілком переконливо, подумки відзначив Крук. Так говорять люди, що вірять своїм словам.

- Вони збираються перерізати горлянки «Імперії» уві сні, а потім закласти вибухівку під опори, – повторив Крук останню фразу своєї оповіді.

- Цілком у їхньому падлючому стилі, – Феррум торкнувся свого різницького ножа. – Ми нанесемо удар першими.

- Я продовжуватиму робити вигляд, що разом з ними.

- Авжеж. Коли ми візьмемо місто, пане Крук, я не забуду про вашу допомогу, обіцяю, – Фелікс зупинив на ньому свій погляд, який цієї миті світився щирою подякою. – Я не вважаю вас зрадником. Ви – справжній рятівник. Не тільки мій, а ще багатьох десятків людей. Якби не ваша мужність – мене б зарізав той, кого я вважав союзником. Ненадійним, але союзником. Прийміть мою подяку! Поки що не матеріальну, проте ви знаєте, що я дотримуюся слова. І заплачу сповна, коли ми переможемо.

Так і сталося. Вони нанесли удар першими.

Після відступу розгромленого суперника, коли «імперці» урочисто вивісили за головні ворота мертве тіло в заплямованому кров’ю піжонському білому пальті, добре відомому всьому Східному Берегу, Крук не відчував ані жалю, ані співчуття. Митець знав, на що йде, але продовжував гру. І програв. Блеф не гарантує перемогу.

Але все одно чомусь згадувалася скульптура в склепі матері та дівчина біля квітів... Крук приклався до пляшки.

Назар Пляма, що сидів на мішку поруч, зауважив:

- Не напивайся. Нам ще стріляти до світанку.

Крук зміряв його поглядом, від якого Назару, що давно звик до постійного холоду, продерло морозом по спині.

- Поки я годен підняти руку, я стрілятиму – проміж очі кожному. По набою на лоба! – і Пол знову щедро приклався до пляшки.