Розділ без назви (4)

Наказ виконали завзято. Під скляними від жаху поглядами будівельників, що прокинулися від звуків різанини і не могли второпати, що коїться, тіла «двійок», попередньо обшукавши, скидали у Розлам. Підтягували до урвища, розгойдували за ще теплі руки і ноги, на рахунок «три» відправляли на побачення з безоднею. Юрко з товаришем, Амаранта, інші знайомі та незнайомі люди, які ще годину тому були «своїми», – всі щезли в ненажерливій туманній глибині.

Трупів позбавилися швидко. Від жахливої картини нещодавньої різанини усередині Блокпоста лишився тільки закривавлений сніг та останнє тіло, яке не викинули, бо знайшли йому страхітливе використання.

- Йдуть! – попередив вартовий з вишки.

Захисники Мосту кинулися до стін і побачили, як «леза» та «князі» в одній зграї з «шакалами» висипали з найближчих вуличок; з радісним гомоном, розпиваючи дорогою самогон і стріляючи в повітря, ці потічки скоро злилися в єдину людську річку, що повільно текла сніговими берегами до головних воріт. «Князі» безупинно дубасили в барабани, з якими завжди вирушали у походи. Ворожі банди почули постріли й вирішили, що справу «двійок» зроблено, а тому просувалися галасливо, поволі, завчасно святкуючи перемогу.

- Вичікуємо, поки ці йолопи підійдуть, – розпорядився Феррум.

«Імперці», кровожерливо посміхаючись, перезаряджали зброю. Вони ще переживали розправу над «двійками» і водночас смакували бійню, що от-от мала статися. Що може бути приємніше, ніж покарати зрадника, не давши йому зрадити, та ще й вдарити ворога в момент, коли він найменше того очікує? Справжня насолода! Такі радісні миті трапляються дуже рідко.

- Ті бовдури думають, що нас поклали, – перемовлялися тихо «імперці».

- Атож. Уже святкують!

- Ми станцюємо на їхніх трупах.

- Чекати на сигнал! Нехай підійдуть ближче, – скомандував Феррум. – Подавимо як комах.

Блокпост завмер в очікуванні сигналу. Об’єднані сили суперників наближалися.

- От покидьки, навіть «шакалам» вогнепали видали! – прошипів Назар Пляма. Він з’явився поруч Крука з гвинтівкою в руках. Пол помітив на великому пальці рекрутера золотого персня, якого раніше Назар не мав. Мабуть, свіжий трофей.

Сніг рипів під сотнями чобіт, безупинно гуділи барабани – тук, тук-тук, тук, тук-тук, важке дихання розчиняло сніжинки у повітрі. Пересміювалися, передавали з рук у руки пляшки з самогоном, вигукували тости. Вони святкували, відчували себе переможцями без жодного удару й пострілу. І коли зі стін можна було роздивитися обличчя людей у перших рядах, хтось крикнув:

- Ану, Митець! Ворота навстіж!

- Підірвемо Міст!

До слів додалося войовниче ревіння.

- Вогонь, – скомандував Феррум.

- Вогонь! – пронеслося над укріпленнями.

І залп «імперців» відкрив нову сторінку в книзі смертей того дня.

Стрільці з горищ покинутих домівок теж вступили в бій. Повітря просякло порохом, над Розламом котилися постріли, чулися крики помираючих: від пострілів закладало вуха, від криків можна було збожеволіти.