Розділ без назви (4)

- Присягаюся.

- Пам’яттю матері, що не видам планів Моріса Фальконе, і мовчатиму про них довіку, а також допоможу їх здійсненню всім, чим зможу, – продиктував Митець.

- Пам’яттю матері, що не видам планів Моріса Фальконе, і мовчатиму про них довіку, а також допоможу їх здійсненню всім, чим зможу, – повторив слово в слово Крук.

- От і все! Чудово. Нескладно, еге ж? Добре запам’ятай свою клятву, Ліворукий, – Моріс вихопив кинджал і продемонстрував кров на ньому. – Ось мій свідок!

Полу кортіло кинутися й задушити Моріса на місці.

- Гроші матимеш за дві доби, антидот отримаєш над трупом Феррума, а маман Беатріс я скажу пару слів уже завтра… – задоволено перерахував Митець.

- Даремно ти отруїв мене, Фальконе. Дуже даремно, – промовив тяжко Пол і пішов до дверей.

- Ти поклявся пам’яттю матері! – крикнув йому навздогін Митець.

Крук грюкнув дверима майстерні так, що задрижали прикрашені памороззю вікна.

* * *

Як і було обіцяно, гроші з’явилися в нього за два дні – вся сума до останньої монети, як стверджувала прикріплена до важких мішечків нотатка. Крук не став лічити монети. Гонорар за зраду привезли до театру на санчатах, під охороною двох десятків «двійок» і здивованим поглядом пана Зета.

Маман Беатріс під час його нового візиту до «Сніжної Ружі» багатозначно підморгнула й інтимним голосом хрипко прошепотіла, що для нього відкрився дещо розширений асортимент з незабутніми враженнями – за рахунок пана Фальконе. Пол у відповідь щось промугикав і пішов до рудої Наділін. Чим, здається, дуже засмутив маман Беатріс.

Наступного дня до Блокпоста стягнули силу-силенну ресурсів: каміння, деревина, вугілля, провізія, інструменти, набої. Озброєні до зубів каравани «імперців» та «двійок» привозили на санчатах все нові й нові припаси, доки не звезли все, що мали на своїх базах, і наступного дня переселилися до Блокпоста. Лише декілька десятків снайперів «імперців» за таємним наказом Феррума залишилися на горищах покинутих домівок. Вони не мали ніякого зв’язку з Блокпостом, але Фелікс залишив чіткі інструкції щодо їхніх дій.

На Блокпості усе обносили колючим дротом, ставили додаткові прожектори, розтоплювали сніг у відрах і поливали головну дорогу водою, перетворюючи єдиний протоптаний підхід на ковзанку.

Усі сили «імперців» та «двійок» зосередилися в Блокпості. Вони зробили свій хід і чекали відповіді противника – але поки «леза» й «князі» мовчали, не поспішаючи атакувати.

Будівництво Мосту значно уповільнилося. Виснажені, бліді, застуджені монтажники з чорними мішками під очима працювали в три зміни без спочинку. Розлам ніби відчував, що скоро його пануванню настане кінець, і невмовкно вив удень і вночі. Лише за останню добу скажений вітер скинув у туманну безодню трьох будівельників. Люди боялися виходити й закінчувати роботу, але гвинтівки бандитів швидко змусили їх передумати. Тож будівництво Мосту поволі, але невпинно, наближалося до завершення.

Перед тим, як піти до Блокпоста, Крук довго вибачався перед паном Зетом.

- Ви можете звільнити мене, якщо бажаєте. Я не знаю, коли це все закінчиться, і невідомо, чи залишуся живим...

- Що за нісенітниці! – обурився пан Зет, сплескуючи руками. – І чути нічого подібного не бажаю! Авжеж, ви виживете й повернетеся! І звільняти я вас не збираюся. Ви йдете на благородну справу, Крабате! Я твердо стою за возз’єднання з другим берегом. Тому йдіть сміливо і бороніть Міст від ворогів, а я чекатиму на вас тут!

- Дякую, пане Зет.