Розділ без назви (4)

- Так, Крук, мої роботи. Я не думав, що тебе це так вразить! – Фальконе відклав інструменти і подав йому стакан з чимсь бурштиновим. – Випий та заспокойся. Ти ж у нас поціновувач, чи не так? Справжній віскі! Раритетний та дуже дорогий напій у наші часи. На Східному Березі лишилося не так багато пляшок із цим напоєм.

Пол зробив ковток, але смак немов розтерся. Старий образ Фальконе помер й відродився у світлі нового знання – у світлі, що робило мафіозі ще небезпечнішим. Тепер було ясно як день, що покликали Крука не через буденну справу, і запрошення до майстерні, прикрашене розмовами про статуї, – тільки зайве свідчення цього.

- Міцний і витриманий, – прокоментував Крук.

- Авжеж, – кивнув Фальконе. – Сподобалося?

- Непогано, – Пол повернув стакан.

- Тоді до справи, – Фальконе поставив стакан біля своїх інструментів. – Скажи, Ліворукий, навіщо ти мою Амаранту образив? Вона ж просто дівчинка, вірна слухняна дівчинка, хоч і некрасива. Її ніхто не кохає, не піклується про неї. Дівчинка, що грається в суворого бандита. А ти що зробив?

- Я зірвався, Фальконе. Я… – секунду Пол барився зі словами. – Перепив.

- Буває. Дякую, що залишив її в живих, – кивнув задоволено Фальконе і вказав побіленою рукою на розкішне крісло з червоної шкіри. – А зараз сідай. Не задля Амаранти я запросив тебе до майстерні. Думаю, ти це зрозумів.

Крук присів. Атмосфера, хоч і приправлена показною хазяйською добродушністю, ховала напруженість. Що за справу має Фальконе до нього? Запрошення в майстерню, віскі, м’яке крісло, розповідь про минуле...

- Важлива справа? – спитав Крук.

- Так, ти вгадав, Ліворукий. Важлива справа. Навіть дуже важлива справа, – Фальконе дістав з великої кишені комбінезона свій дорогоцінний кинджал. – Йдеться про долю всього міста. Не більше, не менше. Я довго зважував, чи можу розраховувати на тебе. Довго розмірковував, вирішував... І ось ти тут! Тому прошу вислухати мій монолог від початку до кінця не перебиваючи. Бо справа, так би мовити, педантична. І досить складна.

- Я слухаю тебе, Митець. – кажи вже, що тобі на думці!

Моріс розсіяно підкинув кинджал, вправно зловив. Погладив обережно плече мармурової красуні. І заговорив.

- Як тобі відомо, наближається завершення будівництва Моста. Той самий момент, якого всі ми так чекали. Це заради нього я поступився своїми принципами й об’єднав сили своєї партії з «імперцями», – Фальконе скривився, красномовно засвідчивши своє ставлення до вимушеного союзу. – Об’єднання дало результат… Але кожного дня ми збільшуємо кількість бійців на Блокпості. «Леза» й «князі» обов'язково спробують атакувати Міст. Я до останнього не поступався своєю позицією і прагнув захищати будівництво, наскільки це буде можливо… – Моріс зробив паузу. Провів пальцем по щоці вирізьбленої дівчини. – Допоки не отримав інформацію, яка змусили мене змінити свої погляди на Міст.

- Що?! – не втримався Крук.

- Я просив не перебивати, Ліворукий! – Фальконе підвищив тон і змахнув кинджалом. – Ти розумний чоловік, тож спочатку вислухай мене до кінця.

- Продовжуй.

- Дякую. Отримані відомості надзвичайно важливі. Я дізнався, що зараз коїться на Західному Березі. Я не можу сказати, звідки отримав ці свідчення – то є надсекретне джерело, і від мого мовчання занадто багато залежить. Але, повір мені, інформація достовірна й правдива на всі сто відсотків! У цьому я цілком певен, інакше не змінював би попереднього курсу. – Фальконе почав ходити колами по скрипучій підлозі майстерні. – На Західному Березі все інакше, Ліворукий! Там ніколи не чули про банди. Влада зуміла врятуватися. Хтось із Тріади – мабуть, Борімскі. Там люди живуть значно краще за тутешні злидні. Ні постійних убивств, ні тотального дефіциту, ні всіх інших наших проблем. Розумієш? Вони значно попереду. Вони перевершують нас у всьому! Саме тому Західний Берег і запропонував будівництво Моста: вони зберегли вчених, архітекторів, інженерів… Нині там міцна імперія! А у нас? Жалюгідний роздроблений феодалізм! І, повір мені, як тільки Міст буде прокладено, Західний Берег завоює ці землі. Бо має достатньо сил. Має кращу зброю, кращий одяг, кращу їжу, кращу підготовку. А ще вони стоять за одним правителем – законним правителем – і це найголовніше! Вони переламають нас, як сірнички. Ти хочеш помирати, Ліворукий? А я от не хочу. Я хочу жити. Жити й правити.

Фальконе замовк. Потім промовив, важко й рішуче:

- Тому я маю об’єднати Східний Берег. І тільки після цього закінчувати Міст.