Розділ без назви (4)

-  Фальконе ваш племінник? – Крук здивувався вдруге за день.

-  Що, не очікував такого, еге? – зареготав дідуган, демонструючи гнилі зуби. – Так, Моріс – син моєї покійної сестри. Той ще засранець, але я люблю його.

-  І ви тут, на краю міста, живете на самоті, серед могил, неподалік від стіни вічної хурделиці…

-  Так! І пишаюся цим! – гаркнув гордовито Віктор. – Плював я на місто та на всі ті бандитські розборки! Не потрібні мені гроші малого. Я – сторож минулого, побий мене грім! Коли все навколо розламане й розбите до бісової матері, це кладовище – єдине місце, де ще не обірвалися ниті з минулим. Я бережу це місце, і я пишаюся цим! Я стережу ниті між часами, і коли сюди приходять гратися діти, я розумію, що справа моя не марна, ниточки не розірвуться!

-  Діти? Сюди приходять гратися діти? – якийсь нині день суцільного подиву.

-  Авжеж, сюди приходять гратися діти! – сварливо відповів дідок. – А що тут такого? Тут спокійно, затишно. Тутешні дорослі їх не заріжуть й не викрадуть, а також не повчатимуть, як жити, і не робитимуть зауважень. Подалі від бруду міста, серед білого спокою… Можеш не виглядати! Зараз їх тут нема. Я попередив, що сьогодні припхаються погані дядьки, тому нехай краще залишаться по домівках.

-  А от і погані дядьки, – констатував Пол, вгледівши «шакалів», і відточеним рухом дістав револьвер.

Від станції ланцюжком ішли п’ятеро закутаних чоловіків. У руках вони тримали лопати й мотики. Шосте почуття, що допомагало йому вижити на Східному Березі, мовчало, тож Крук навіть не збентежився. Все пройде легко й бездимно.

Коли «шакали» підійшли так, щоб мати можливість роздивитися його зброю, Пол вихопив револьвер і закричав:

-  Ані руш!

-  Ти ще хто такий, – відгукнувся хтось з п’ятірки, але всі слухняно завмерли.

-  Я той, хто має вогнепальну зброю – на відміну від тебе, гола дупа, – одповів Пол, – і я рознесу голову кожному, хто з вас, падлюк, наважиться сунутися сюди. Я – Ліворукий, і мене послав Моріс Фальконе! Кладовище оголошується територією «двійок»! Якщо у вас відморозило останні залишки мозку, і ви забули, хто це такі, а також чому з ними не варто жартувати, то підходьте ближче – я вам нагадаю.

«Шакали» слухали мовчки, не зрушивши з місця.

-  Якщо ви настільки тупі, що спробуєте заявитися сюди іншого дня та вчинити розправу над старим, то я попереджаю вас, що це дуже, дуже погана ідея! Кожного з вас відшукають – і після цього справдяться ваші найгірші кошмари. Обіцяю! Ви тисячі разів проклянете той день, коли схотіли копати могили. Вас будуть мучити так, що ви мріятимете про смерть! Фальконе особисто своїм кинджалом відріже вам причандали, а потім змусить їх з’їсти. І, повірте, це буде найменш неприємним з того, що з вами зроблять! Все зрозуміло?

Вони мовчали.

-  Значить, зрозуміло. А тепер валіть звідси. Хутко!

Шакали перекинулися фразами. Подивилися з ненавистю на ліворукого найманця, старого пияка за ним… Після чого розвернулися й пішли дорогою до міста.

Пол сховав револьвер до кобури. Вийшло легше, аніж він думав. І все це за потрійний тариф! Легкі гроші, хе-хе. Хоча ні, наві… За спиною гримнув постріл.

Крук вихопив зброю, блискавично обертаючись. «Шакали», почувши постріл, побігли геть з усіх ніг. Неперевершений Віктор із направленою у небо берданкою радісно всміхався.

- Як ти їх! Побий мене грім! Вони навіть підійти побоялися!