Розділ без назви (4)

-  Непогано, як завжди.

-  О, чудово! У вас неймовірний театр, панове, я залюбки відвідую вистави, коли маю вільний час… На жаль, його так мало! – на цих словах посмішка з обличчя Фальконе стерлася, і все його обличчя змінилося. Незрушне й суворе, схоже на готового до атаки небесного сокола. – Тому до справи.

Пол кивнув, видихаючи зграйку димових кілечок. Він жодного разу не бачив Фальконе в театрі.

-  Мого друга недавно дуже дістала шпана з «шакалів». Йому потрібна допомога. Сьогодні. О третій. Тобто через три години. – Моріс швидко карбував слова. – Він людина принципова, а тому його можуть убити. Цього не має статися. Зрозуміло?

-  Так.

-  Його звуть Віктор. З наголосом на «о», запам’ятай, бо для нього це важливо. Він доглядач Нового кладовища.

Фальконе вдалося здивувати Крука. Пол знав, що Моріс людина мистецтва, але водночас він був жорстоким і розумним мафіозі, керівником однієї з наймогутніших банд Східного Берега, який не стане просто так витрачати гроші та людей. Про скупість Митця ходили анекдоти.

-  Здивований? – запитав Фальконе. – Так, бачу, що здивований. Справа в тому, що Віктор – мій давній друг. Я сам би пішов туди і власними руками перестріляв ту наволоч, але у мене сьогодні цікаві плани щодо одного об’єкту «лез»… Ну, ти бачив, скільки сьогодні людей навколо мого дому.

Пол кивнув.

-  Знімати бійців з Блокпосту я теж не можу, це порушення нашої з Феліксом угоди, – Митець акуратно збив башточку сигарного попелу в середину фрегата-попільнички. – Справа мізерна, але вкрай важлива особисто для мене. І наразі я не маю нікого, крім тебе, кому доручити її.

Моріс провів рукою по неслухняній шевелюрі. Значить, справді нервує.

-  Тебе добре знають. Покажеш свого відомого револьвера у не менш відомій лівиці. Скажеш, що Нове кладовище перебуває під захистом Фальконе. Не зрозуміють – знеси їхні тупі голови, як ти це вмієш. – Митець помовчав і додав: – Щоб ти довго не думав, я плачу подвійний тариф.

-  А у тебе скрутне становище, Фальконе! – по-діловому констатував Пол. – Я візьмуся за четверний тариф. Якщо будуть трупи – за п’ятірний.

-  Ліворукий, це ж грабунок посеред білого дня! – Моріс не міг не торгуватися. – Ти свого не пропустиш, еге ж? У мене нема таких грошей, без жартів. Потрійний із трупами.

-  Я найманець, а не благодійний діяч, – Пол видихнув нову партію кілечок. – Хоча… Гаразд, за цю сигару я зроблю знижку. Четверний із трупами.

-  Чорт з тобою, по руках, – скривився Моріс. Але Крук трохи його знав і бачив, що Митець задоволений. – А тепер іди, грабіжнику, бо часу обмаль. Можеш взяти з собою ще сигару, якщо вони тобі так до смаку.

-  Дякую, Фальконе.

До згаданого цвинтаря від маєтку лідера «двійок» дороги було на повну годину. Пол ішов білими вулицями на північ, дуже задоволений сигарою та четверним тарифом за таку дрібничкову справу. Легка справа – легкі гроші.

Дорогою трапилась людина на снігу. Скорчившись, невідомий лежав посеред вулиці, зрідка постогнуючи. Крук бачив подібне видовище багато разів: він обережно оминув чоловіка і рушив далі. Може, той справді помирає, а може, тільки й чекає, коли хтось жалісливий стурбовано нахилиться – і переріже наївному горлянку.

Сьогодні було значно прохолодніше, аніж учора. Температура у місті змінювалася: час від часу сонечко пригрівало, йшов мокрий сніжок, позначки вцілілих градусників перевалювали за нуль, і все довкола потроху тануло. В такі дні Пол оминав ходити біля Розламу – щомиті розм’яклий сніг міг зірватися у прірву величезним пластом, забравши з собою необережного подорожнього. Але зовсім сніг ніколи не танув, бо морози поверталися й відвойовували втрачені кордони. Якби не рятівні потепління, місто вже давно б занесло до самих небес.