Розділ без назви (4)

-  Дениско, а чи приходиш ти до нас на вистави?

-  А то! Я жодної не пропустив! – гаряче запевнив хлопець, всю його зніяковілість наче корова язиком злизала.

-  Тоді завітай післязавтра безкоштовно! – підморгнув йому пан Зет. – Я запам’ятав твоє обличчя. Воно у тебе добре, відкрите й чесне. Обіцяєш, що намагатимешся таким залишатися все життя?

-  О… обіцяю, – несміливо всміхнувся хлопець. Од цієї відкритої дивної посмішки останні сумніви зникали – у нього були негаразди з головою.

-  От і чудово! Гарного дня тобі, Дениско.

-  Бувайте! Дякую! – посильний помахав на прощання своєю страхітливою палицею і почалапав геть.

Тим часом Крук змагався з брудним посудом, що лишився після п’ятничної вечері та суботнього сніданку. Воду для миття він діставав так: спочатку набирав надворі повну каструлю снігу, кип’ятив, затим вкидав туди ще пригорщу снігу і брався за миття посуду.

Пан Зет переказав слова посильного, додавши наостанок:

-  Будьте обережні, Крабате.

-  Я завжди обережний, пане Зет.

-  Будівництво Мосту закінчується… Проллється багато крові.

-  Ваша правда. Сподіватимемося, що моєї крові там не буде.

Пол, швиденько отримавши перемогу над останніми тарілками, вдягнувся, підперезався револьвером і вийшов у засніжене місто.

Резиденція Митця знаходилася в уламку Старого Міста. На відміну від Феррума, який проживав у невеличкій кімнаті просто на заводі, Моріс полюбляв розкіш, тому обрав для життя окремий затишний будинок. Маєток Фальконе був оточений численними бійцями «двійок» – ледь не вп’ятеро більше, ніж зазвичай. І чому сьогодні такий ажіотаж, подумав Пол.

Його, як завжди, ретельно обшукали, забрали револьвер і захалявний ніж. Пол не сперечався, бо всім було відомо, що Митець мав пунктик щодо власної безпеки.

Моріс Фальконе, статурний красивий чоловік з пронизливими очима, неслухняним кучерявим волоссям і благородним профілем, любив вдягатися імпозантно. Цього разу його творча душа вирішила прикрасити смертну оболонку блакитним костюмом, підкресливши образ червоною краваткою-метеликом. Моріс, очікуючи найманця у своєму кабінеті, витриманому в строгому класичному стилі, димів товстою сигарою й проглядав якусь древню брошуру. Кабінет чимсь нагадував колишній кабінет Пола – якби його виклали світлим деревом. На столі біля купи розкритих книжок горіла ароматна свічка і лежав кинджал, руків’я якого прикрашало дорогоцінне каміння.

-  Ліворукий! – тільки-но Крук ступив до кабінету, Моріс піднявся назустріч, осяявши кабінет білозубою посмішкою. – Радий бачити тебе, о вірний адепте дисфорії! Сигару?

-  Не відмовлюся, – сигари у Фальконе були найвищого ґатунку. Пол відкусив кінчик і підкурив від свічки.

Фальконе відклав книгу, кинув недопалок до позолоченої попільнички у формі фрегата, обережно відсік кинджалом кінчик нової сигари і акуратно підпалив спеціальним великим сірником. Взірець світських манер!

-  Як ведеться панові Зету? – Фальконе демонстрував щедру хазяйську гостинність.