Розділ без назви (4)

-  Ти обрав сторону переможців, хе-хе! Давай за перемогу.

Хильнули ще по одній. Крук раптом зрозумів, що йому подобається пити. І ця думка не викликала у нього занепокоєння.

-  Зараз усе так: вступив до банди – обрав собі братів. З ними підеш аж самій смерті в горлянку. А зраднику – вірна смерть! – Назар наче рубив фрази, розмахуючи долонею. – «Леза» й «князі» зламали ікла об наш Блокпост. Розповідають городянам побрехеньки, немов хтось обійшов Розлам і побачив, що на тому березі всі люди перетворилися на чудовиськ, живих мертвяків, хе-хе.

-  І що, вірять?

-  Хто як. Просто ті покидьки бояться нових горизонтів… За хоробрість! За твій вірний вибір!

Випили знову. Пол впіймав себе на тому, що безсоромно роздивляється пляму на щоці Назара. Він усе життя не міг змусити себе не витріщатися на різноманітні фізичні недоліки людей – і навіть час не спромігся виправити цієї вади. Назар впіймав його погляд.

-  Мене через неї в дитинстві дражнили. Кляті діти. Ненавиджу дітей! – він грюкнув кулаком по столі, і чарки з дзенькотом підскочили. – Дай їм зброю в руки – і побачиш справжніх звірів, клянуся тобі! От там жорстокість! От там дикість! Куди там нам, дорослим!

Великим пальцем він провів по плямі.

-  Стільки років минуло, але й зараз через неї мені дали прізвисько, хе-хе… – сумно додав Назар, помовчав і раптом розплакався.

Крук розгубився. Для нього завжди було таємницею, що робити з дорослими людьми, які плачуть у його присутності. У такі моменти Пола роздирали суперечливі бажання втішити, згоріти від ніяковості та втекти якнайдалі. Пол вирішив діяти по ситуації. Не довго думаючи, він запропонував:

-  Давай ще вип’ємо.

-  Дідько з ним, давай!

Випили ще по чарці. Полу здалося, що пляма Назара ожила і почала переповзати тому на лоба. Він протер очі, і пляма заспокоїлася.

-  Ти лівицею не тільки стріляєш, а ще й п’єш? – спитав Пляма, дивлячись на руку Пола заплаканими очима.

-  Атож…

-  Ліворукий! – з ентузіазмом скрикнув Назар.

Так Пол отримав своє прізвисько, набрався як свиня, після чого довго вибачався перед добрим паном Зетом, і почав працювати на бандитів.

Серед інших районів Східного Берега спірна територія між «імперцями» та «князями» мала найбільший відсоток появи прийшлих. Й оскільки свіжі сили цінувалися високо і ніколи не падали в ціні, то ні Феррум, ні Могила не бажали поступатися цією землею. Поки вони билися за контроль, «шакали» бенкетували на цих вулицях, вирізаючи, грабуючи та ґвалтуючи прийшлих. Тож перші завдання Крука були пов’язані саме з цими районами.

Після першої сутички, під час якої він трьома пострілами вбив трьох «князів», Феррум дотримав слова і підвищив тарифи на його послуги. Ще після декількох перестрілок спірна територія перейшла до «імперців», що відразу позначилося на підвищенні кількості відвідувачів театру.

Після вирішення земельного питання Пол отримав запрошення від Моріса Фальконе: саме на його завданні Крук застрелив Характерника, одного з найвідоміших бійців «лез». Пол брався за доручення легко, не турбуючись про ризик. Гарячка боїв збуджувала кров, змушувала переживати за своє життя: це був найкращий атракціон, який Пол міг собі знайти. Йому платили дедалі більше, а слава Ліворукого росла.