Розділ без назви (3)

Бівабіконс не встиг відповісти. Аківензі замовк, і пітьму зали розрізав новий голос, ніжний та дзвінкий. Навіть змійки навколо трону стихли на мить. Після пронизливого скреготіння мейери цей голос здавався співом райської пташки.

То промовляла Оде-Імін. Крук побачив, з яким подивом слухають її, а коли дівчина закінчила, всі вражено переглянулися. Луна її репліки прокотилася мовчазними кам’яними коридорами піраміди.

-  Що вона сказала? – нетерпляче запитав Крук Бівабіконса. – Кажи мерщій!

-  Оде-Імін бачила твою появу у снах, – слухняно переклав Бівабіконс. – Каже, що мейера мусить дозволити тобі залишитися, бо у своєму видінні Оде-Імін бачила, що ти станеш батьком її сина.

Останнє речення прогриміло громом посеред білого дня! Від такої несподіванки Крук розгубив слова. Помовчав, приголомшено покліпав очима. Зосередився і врешті вичавив із себе:

-  Батьком її сина? – Що за чортівня тут коїться! Спочатку його оголосили якимось генджі, а зараз він перетворився на прибульця з пророчих еротичних снів.

-  Саме так, Макадегване, – кивнув болотник. – Що тебе так дивує?

-  Це неможливо, – реготнув нервово Пол.

Болотники не знали про Експеримент. Та й ніхто не знав. Майже…

-  Чому? Ти позбавлений чоловічої сили? – співчутливо запитав Бівабіконс.

-  Ще чого! – скинувся Крук. – Ні! Просто… як би мовити... люди міста не можуть мати дітей.

-  А, ти про це, – кивнув розуміюче Бівабіконс. – Так. Але Макадегван більше не людина міста. Віднині ти на болотах.

-  Ти не розумієш…

-  Може бути, – нетерпляче перебив його болотник. – Але Оде-Імін ніколи не помилялася зі своїми пророчими снами. Це відомо навіть серед касти Нелу.

Подібна відповідь повністю вибила землю з-під ніг Крука, і він розгублено замовк.

Бридкі змійки продовжували шипіти під кам’яними троном, а Чі-Ананг щось відповіла розпашілій Оде-Імін. Скінчивши, вона неприязно зміряла Пола величним поглядом прозорих очей, підвелася й поважливим неспішним кроком вийшла з кімнати. Зміїне кубло стрімко викотилося вслід за її білими одежами. Яка ж вона відразлива, подумав Пол.

Аківензі підійшов до Крука:

-  Чі-Ананг дозволила тобі залишитися. Але вона не дасть тобі другого імені.

-  Ну, якось переб’юся, – з посмішкою полегшення відповів Пол. – Мені вистачить того імені, що подарував мені ти, Аківензі.

-  Не дякуй мені. Ти залишаєшся на болотах завдяки видінню моєї доньки.