Розділ без назви (3)

-  Я… не знаю як дякувати …

-  Не треба дякувати. Я радий прийняти тебе, Макадегване. Мій брат теж був би радий, що добра людина живе відтепер у його домівці. – Аківензі міцно хлопнув Пола по плечу й мовив бадьоро: – А зараз я розкажу прості речі, яких ти не знаєш, тож слухай уважно. Ти наразі немов мале дитя, якому потрібно багато вчитися. Я повторюватиму деякі назви мовою Аренки, а ти запам’ятовуй.

Пол слухняно запам’ятовував. Дивні слова, повні щедрих «г», «з» та «й», з безкінечними подвійними голосними, неохоче укладалися в його не схильної до вивчення інших мов голові. Старий розказував, як зберігати їжу, для чого потрібно масло кехо, як чистити піч, де набирати воду, з чого робити смолоскип та багато іншого, чому кожен у племені навчався з дитинства.

Коли вони скінчили розмову, вже давно звечоріло. Після спільної вечері Аківензі зібрався додому.

-  Завтра приходь до мене. Я почну навчати тебе гончарства. Чи ти колись працював із глиною, Макадегване?

-  Ні. Але я працював з залізом.

-  О! – зрадів болотник. – То ти коваль!

-  Ні. Я складав механізми. Виточував маленькі деталі для них… – Пол намагався пояснити, але бачив лише нерозуміння в очах Аківензі. – Коротше кажучи, я складав із заліза створіння, які були наче живі. Таких собі великих ляльок, що розуміли слова та виконували накази.

-  То ти великий майстер, – шанобливо підсумував старий. – Це добре, що в тебе такі руки. Якщо не сподобається глина, ти завжди можеш повернутися до заліза. Ковалі будуть раді працювати з таким умільцем.

-  Та який там умілець, – махнув рукою Пол. – Це було давно, у минулому житті. Все залишилося в місті.

-  Неправда. Вміння завжди з тобою, в твоїх руках, – Аківензі підвівся й відчинив двері. – Тож приходь. Вранці. Якщо заблукаєш – не бійся питати дороги в людей. Пам’ятаєш слова?

-  «Ааніш даа ні гітабаджі Аківензі», – старанно вимовив Крук.

-  Правильно. Запам’ятай: хоча ти й генджі, але ніхто не ставитиметься до тебе вороже.

-  Генджі, – повторив Крук.

-  Так. Мейера назвала тебе генджі, посланцем Ворона, значить, так воно і буде. Змія править цими болотами, тому ми маємо шанувати її слова.

-  Змія… Ворон. Складно у всьому одразу розібратися.

-  Але ти зможеш, Макадегване. Я розказуватиму про болота, а ти – про дивне місто, з якого прийшов. Адже я зовсім не бачив його, бо жив серед Нелу. Я хоч і старий, але такі цікаві історії послухаю залюбки. – Аківензі всміхнувся. – Згода?

-  Згода, – і собі всміхнувся у відповідь Пол.

-  Гарних снів, Макадегване.

-  Добраніч, Аківензі.