Розділ без назви (3)

-  На диво, розумію.

Похмурі думки останніх днів відступили перед спалахами нового життя, яке дедалі більше подобалося Крукові.

Болотники супроводжували прибульця зацікавленими поглядами та зрідка щось запитували в Аківензі. Той їм спокійно відповідав. З потоку його слів Пол вловлював лише одне – «генджі».

Я наче тварина у зоопарку, незадоволено подумав Крук. «Генджі». Високий, блідий, у дивному чорному одязі, із сум’яттям на зарослому щетиною обличчі – авжеж, де вони ще такого могли бачити? Диявол. Йому ніколи не подобалося бути в центрі подібної уваги.

-  Всі розпитують про тебе, Макадегване, – повідомив старий, поправляючи на татуйованих грудях оберег.

-  Я так і зрозумів. – відповів Пол незадоволеним тоном, мимоволі затримавшись поглядом на правій руці Аківензі, на котрій залишилися тільки вказівний та великий пальці. – Я перша людина міста, яку тут прийняли?

-  Ти – перша людина міста, яку тут побачили.

Он воно як! Що ж, тоді шукати тут сліди Корвіна немає сенсу. Хоча мейера казала щось незрозуміле про батька та кам’яну біду… Але нехай сам диявол спілкується з цією потворою Чі-Ананг.

Селище племені виявилося досить великим і розгалуженим, з багатьма районами, розібратися й одразу вивчити його було далеко не просто. Коли Крук сказав про це Аківензі, той ледь посміхнувся й сказав:

-  Ми не такі вже дикуни, Макадегване.

-  Я цього не говорив.

-  Знаю. До речі, говорити. Ти маєш вивчити нашу мову, аби жити серед нас.

-  Готовий почати хоч зараз.

-  Добре. Іди за мною.

Старий провів його до хижки неподалік дороги в глибину боліт.

-  Якщо йти цією дорогою далі, то через день вийдеш до аніквеби. Це табір, звідки мисливці племені розходяться по угіддях. Мій брат побудував свій дім саме тут, неподалік від цієї дороги.

-  Ми зайдемо до нього зараз? – виявляється, Аківензі має брата!

-  Так.

Хижка, схожа на домівку Аківензі, виявилася порожньою. Вона була чиста, охайно прибрана, але відчувалося, що тут ніхто не живе.

-  Мій брат і я були мисливцями. Після його смерті на полюванні я дав обітницю ніколи більше не полювати… Це добрий, надійний дім. Коли ти і юний Бівабіконс спали в моєму будинку, я та Оде-Імін переночували тут. Тобі буде затишно жити біля цієї пічки. Брат власноруч склав її. Я передаю цей дім тобі, – Аківензі говорив спокійно, але Крук вгледів тривожний блиск у його зелених очах.