Розділ без назви (3)

-  Чоловіків, я так розумію, у храмі не вітають? – поцікавився Крук.

-  Великій Змії прислуговують лише жінки, – коротко відповів Бівабіконс, і Пол зрозумів, що на тему жриць краще не жартувати.

Храм Змії побудували давно – то було видно з його потемнілих стін. Величезні блоки жовтого пористого каміння складалися в ступінчату піраміду, з темною горловиною входу та сходами на верхівку, де, встиг помітити Крук, стояв кам’яний стіл. Певно, жертовний, бо який ще стіл міг знаходитися на верхівці храму?

Біля непривітного входу стояли сім великих тотемів, на яких у різних позах звивалася вже знайома Полу змія. Схожі він бачив у таборі касти Нелу і вчора на святковому майдані. Бівабіконс, Аківензі і Оде-Імін шанобливо схилили голови перед тотемами, Крук байдуже пройшов мимо, не помітивши холодних поглядів намальованих жовтих очей.

Темний вхід у глибину похмурого храму освічували смолоскипи. Повітря всередині піраміди стояло важке й сухе, таке, що неможливо вдихнути на повні груди. Стіни храму, наскільки вистачало світла смолоскипів, рясно вкривали білі символи, схожі на ті, що Крук бачив на пічці. Загалом незатишна атмосфера, резюмував Пол.

Наприкінці довгого коридору візитерів чекала бліда дівчина у білому балахоні. Пола здивувало, що її голова була повністю виголена. Було незвично таке бачити. Аківензі щось сказав їй, жриця зиркнула на Крука, коротко відповіла і зникла.

-  Чі-Ананг повідомлять про нас, – пояснив Бівабіконс Полу.

Через пару хвилин молода служниця Великої Змії – та сама чи інша, важко сказати – повернулася й повела гостей до невеликої темної зали, де не було нічого, крім кам’яного крісла, на якому їх очікувала верховна жриця.

-  Мейера, – промовив Аківензі, поважливо схиливши голову. Його донька і син Венджігіжига теж похилили голови.

Скоріше, мегера, з огидою подумав Пол. Верховна жриця виявилася кістлявою блідою жінкою, зі зморшками на підстаркуватій шкірі та синіми венами попід нею. Особливо гарно вени вирізнялися на її виголеному черепі, і навіть збляклі татуювання, що химерним шоломом охоплювали голову жриці, не ховали їх. Одне з татуювань на лобі Пол упізнав – скручена вісімкою змія, що кусала власний хвіст. Над тонким швом некрасивого рота обличчя мейери спотворював шрам, який прорізав усю верхню губу до перекошеного носа. Жриця велично повернула голову до Крука й зловила його промовисто-обридливий погляд. У прозорих очах блиснули недобрі вогники. Крук зрозумів, що зробив велику помилку, коли дозволив жриці прочитати свою зневагу, і слухняно потупив зір.

Коли мейера заговорила, він сповнився ще більшої неприязні до неї. Чі-Ананг промовляла невідомі слова високим бридким голосом, який немилосердно різав вуха. Аківензі щось тихо відповідав.

Зненацька Крук почув шипіння. Звук йшов від кам’яного крісла. Пол із жахом побачив, як навколо ніг верховної жриці повзає не менше двох десятків змій. Строкаті, червоні, чорні, жовті, білі, вони звивалися навколо крісла, не зупиняючись ані на мить. Пол швидко подивився на реакцію супутників – вони теж бачили повзучих гадів, але їхні обличчя залишалися спокійними. Мабуть, так тут було заведено.

-  Мейера каже, – пошепки промовив Бівабіконс, – що ти – генджі, посланець Ворона. Вона не дозволяє тобі залишитися у селищі.

-  Що? – не повірив своїм вухам Крук. Він думав, що цей похід – лише формальність. А йому не дозволяють тут лишитися?! – Диявол! Та ця стара карга просто побачила, як я на неї дивлюся! Звикла до шанобливого ставлення, але не отримала його. У неї зуб на мене! Який там у біса посланець?

-  Тихше. Не галасуй, Аківензі намагається заступитися за тебе, – прошепотів Бівабіконс. – Її звинувачення дуже серйозне. Ворон – споконвічний ворог Змії.

Тільки цього не вистачало, розпачливо подумав Крук.

-  Про шо йдеться? Який ворон? До чого тут ворон? І який я маю стосунок до нього?!.

Верховна жриця говорила так, ніби по склу різали ножем.

-  Мейера каже, що твій батько теж був генджі, він приніс із собою кам’яну біду, що зжерла частину земель шиай-аренки. Мейера каже, що ти теж принесеш із собою біду, – прошепотів стурбований Бівабіконс. – Тому вона забороняє залишатися тобі у племені.

-  Що? Вона знала мого батька?!