Розділ без назви (3)

Він допустився фатальної помилки. Бовдур! Фантастичний, грандіозний, неймовірний, епічний бовдур! Пристрелити Марка Сітіса, аби потім власноруч привести другого Сітіса до влади. Та ще й чемно посунутися, аби не заважати. Диявол! Що це, як не дотепне знущання долі? Чи, може, це лише новий виток Експерименту? Одна з розваг тих учених, що створили його та всіх інших, створили все те прокляте місто?!

Крук скреготнув зубами. Либонь, спостерігаєте? То дивіться! Я йду звідси назавжди. Йду з вашого клятого Експерименту! Я відмовляюся брати участь у ньому. І спробуйте зупинити мене!

Пол прискорив крок.

Коли настав пізній вечір, кордон болотних хащ значно наблизився. Бівабіконс обірвав свою імпровізовану лекцію й зупинився.

-  Проведемо ніч тут.

-  Твоя воля.

У мовчанці поїли та лягли спати. Болотник віддав Полу дві ковдри, шкіряну й вовняну, сам приліг поруч, а Крук одразу ж забувся сном. На диво, спав він спокійно: перевтомлений організм потребував глибокого відпочинку. Бівабіконс розбудив його на світанку.

-  Ох і важко ти просинаєшся! – з посмішкою сказав він Полу.

-  Ніч перед цим я не спав, – різко відповів Крук.

-  Так. Війна за місто, – Бівабіконс одразу ж посерйознішав. – Ось сніданок. Хліб, м'ясо, вода. Ти, мабуть, хочеш думати. А ще хочеш, щоб я не заважав твоїм думкам. Вибач, що вчора відволікав тебе. То були порожні слова. Батько попереджав мене, але я не послухався. Сьогодні мовчатиму.

-  Дякую, – Крук подивувався чуйності супутника. Бівабіконс кивнув.

Після швидкого сніданку зібралися й продовжили дорогу.

Стежка привела до болотних хащ і побігла серед дерев. Бівабіконс витяг мачете. Час від часу він перерубував довгі повзучі рослини, які перетинали шлях. Таких було небагато – стежка була широка й добре витоптана. Провідник зберігав обіцяне мовчання, і Пол був щиро вдячний йому за це.

Якоїсь миті Крук не витримав: озирнувся. Стіна символічно зникла за розкидистими паростями невідомих Полу дерев.

Вороття не було. Крук здивувався тій порожнечі й байдужості, що прийшли у відповідь на цю думку.

Втратити все і розпочати життя заново. Чи кожен на таке здатен?

Пол крокував, не відчуваючи втоми. Його стареньке взуття зовсім не пасувало для переходу по болотах, особливо для довгого переходу, і ноги періодично нагадували про це, але Крук ігнорував біль. Я не маю відчувати ані болю, ані втоми, думав він. Адже всі ці відчуття – складені, вимішані, випарувані, синтетично вироблені в таємних лабораторіях – були тільки оманою, як і він сам. Людина? Ні-ні, що ви! Експериментальна модель.

Важко усвідомлювати себе штучним. Дуже… Важко. Навіщо він дізнався правду? Борімскі мав рацію – така істина нікому не потрібна. З такою істиною не хочеться жити!

Через хвилину Крук скривився та сплюнув. Як же він заслаб, що дозволяє собі подібні думки! Аж бридко.

Час поволі спливав, пейзажі навколо змінювалися – з лісових хащ подорожні виходили на зболотнілі землі, які знову пірнали у володіння величезних дерев, де з-під купола гілок не проглядало сонце. Сповнений дикою сумішшю пахощів і звуків, ліс не замовкав ні на мить, невпинно й бурхливо кипів життям. Так незвично після міста…