Розділ без назви (3)

- Я весь тремчу, – прохрипів Крук, з останніх сил збираючися з рештками сміливості.

- Чую в твоїй браваді фальш, хоробра пташко, – щира радість та отруйна насмішка. – Мені приємно, що хоч хтось із моїх відважних гостей не обмочився і не почав благати про милість, коли здатність говорити тільки поверталася до них. Але тобі не обманути мене, балакуча пташко, бо ти тремтиш – і навіть не можеш цього побачити.

Цілком можливо. Таким безпорадним він не був ще ніколи в житті.

- Ти нічого не можеш – ні кричати, ні ходити, ні спати… Ти, мій чорнокрилий генджі, у моїй абсолютній владі. Що ж мені зробити з тобою, перелякана пташечко?

Знущання та глузування. Крук не відповідає, глибоко дихаючи, поки біль знову не починає розривати голову на шмаття.

- Я можу показати тобі час, що здаватиметься безкінечністю, але він може бути просто миттю. Природа смертних заперечує осягнення безкінечності, чи не так? – коротка пауза, аби він зрозумів сказане. – Або ти перетворишся на химеру з десятком хребтів, і в кожен з них безупинно втикатиметься сотні голок, швидко й глибоко, ти намагатимешся кричати від неймовірно скаженого болю, але ти навіть не матимеш рота, ти намагатимешся знепритомніти, але я тобі не дозволю… Все твоє існування перетвориться на нестримний біль, і ти навіть не знатимеш, скільки часу минуло і скільки попереду, бо будь-які визначення зітруться й залишиться тільки біль, чистий біль і безкрайня пітьма!

Новий спалах розколює голову. До такого неможливо звикнути… Пол не в змозі стримати голосний стогін, з очей знову бризкають сльози. Минає кілька секунд, і біль зникає.

- Проте зрідка голки зупинятимуться й виходитимуть з тебе, аби ти зрозумів, як солодко існувати без того безкінечного нестерпного болю, як спокійно та добре просто бути; але вони знову повернуться на свої місця, і катування продовжиться, від чого – о ні, нізащо – ти не з’їдеш з глузду…

Голос і темрява змушували його тремтіти – тепер він відчував це – і втрачати останні зблиски свідомості. З останніх сил він опирався повзучому почуттю всепоглинаючого жаху, від котрого найхоробріші мисливці починали ридати та криком благати про милосердя.

- Маленька пташка мовчить! Що ж, схвально, – слабкий натяк на подив. – Тоді, може, повернути у той день, коли власний батько вигнав тебе з рідного дому? Непогана думка. Бажаєш пережити все вдруге, почавши шлях спочатку? Так! Я бачу, як тобі неприємно чути це! Ніхто ще не насмілювався пройти по твоїх дитячих образах відкритим словом, так, генджі?

Закусити губи й мовчати, закусити губи й мовчати… Ще трохи, і він прокусить нижню губу.

- Уяви собі: проживати старанно забуті дні заново, з висоти прожитих років, але у тілі маленького хлопчика, без можливості щось змінити, пройти життя по старій колії, знаючи, що чекає попереду… Інший би радісно погодився, але не ти, перелякана пташко, не ти! Я бачу в тобі жах від цієї картинки, я відчуваю його в тобі… Як кумедно!

Голос задоволений – насолоджується моментом, якого довго чекав.

- І знову ти мовчиш, генджі. Як нетактовно! – на мить голос ніби задумується, затим каже: – А може, поміняти тебе тілом з жабою? Чи москітом? Ніколи не мріяв про новий погляд на світ, пташечко? Теж непогана думка.

За що ж це мені, мелькає в голові шалена думка. За віщо?!

- Або поселити тебе серед ілюзій, генджі? Ти будеш розмовляти з ними, зовсім як із живими, існувати безкінечно щасливо, от тільки за будь-якої спроби доторкнутися до них вони перетворюватимуться на туманні марева, що розчинятимуться у повітрі, але ти щоразу забуватимеш про це і згадуватимеш пройдені кола тільки тоді, коли черговий друг виявиться клаптиком туману…

Крук згадав посвяту мисливців. І воно ніби прочитало його думки.

- Але, просвітлена пташечко, я бачу, що ти вже відчув щось подібне, чи не так? – продовжує голос із холодним презирством. – Я відправила гйорра відразу після того, як ті дурники вирішили дозволити тобі пройти ініціацію. То була остання межа…

- Посуха… – промимрив Крук.

- Так, і посуха також. І роздертий живіт Везаванге, рівно настільки, аби він міг дійти до селища. Це про всяк випадок – щоб ти не запізнився. І ти прийшов саме вчасно, слухняна пташечко.