Розділ без назви (3)

Крук біг довгим темним коридором. Перше перехрестя – праворуч.

- Оде-Імін! Це я!

Мовчанка була йому відповіддю. Друге перехрестя.

- Оде-Імін! Відгукнись!

Трете перехрестя, і він почув слабкий стогін. Пол влетів до невеликої темної кімнати, де на великому ложі серед зім’ятих простирадл лежала бліда Оде-Імін. Маленький танцюючий вогник згасаючого масляного ліхтаря вихоплював з темряви її втомлене обличчя. Зіниці Оде-Імін були настільки великі, що Крук злякався; потім він зрозумів, що її накачали якимось наркотиком. У кімнаті породіль висів важкий запах спалених ароматних трав. Поруч ліжка стояв великий глек води.

- Мінвенім! – він палко обійняв її.

- Поль… – вона радісно всміхнулася до нього. Крук ніколи не бачив такої вимученої посмішки на її вустах.

- Де він? Де наш син?

- Ти прийшов… – кожне її слово давалося тяжко, наче вона говорила над силу.

- Так, я прийшов. Де він, Мінвенім?

- Вони… Вона… забрали його… Поль-Крук… – Її руки без браслетів виглядали такими тонкими, такими неймовірно тендітними!

- Куди? Куди його забрали?

- Не… знаю…

Позаду почувся шурхіт. Крук миттєво озирнувся й наставив револьвер на перелякану служницю. На відміну від першої жриці, ця зброї злякалась.

- Кажи, де мій син, або я вб’ю тебе, – його правиця, що тримала мачете, тремтіла від гніву та нервового напруження, але ліва, з револьвером, була наче відлита зі сталі.

- Могутня мейера забрала його на верхівку піраміди, – прошелестіла жриця.

- Як туди дістатися?

- Не знаючи дороги. ти заблукаєш, генджі, – слухняно відповіла жриця, – тому вийди з храму й піднімися нагору сходами…

- Дивися за нею! – гаркнув Крук, махнувши рукою з мачете в бік Оде-Імін. – Дивися за нею добре, а то помреш!

І він помчав із храму. Жриця, що зустріла його, впала в транс – нерухомо дивилася на один із тотемів порожніми очима.