Розділ без назви (3)

- Так. Ми його вбили.

- А…

- Аківензі загинув. Де Оде-Імін? – прохрипів Крук. Мабуть, він мав такий жахливий вигляд, що старий схопився рукою за свого оберега-васвагана.

- Вона у храмі. Почалися пологи…

Пол, не слухаючи далі, кинувся до піраміди. Міг би й сам здогадатися, бовдур, що її заберуть до храму! Лише згаяв час.

На нічних вулицях трапилося небагато людей – після похорон десять днів не розпалювали вогнищ на Великому острові, а тому шиай-аренки цієї години сиділи по домівках. Всі, кого він зустрів на своєму шляху, розступалися перед оскаженілим брудним генджі з кривавим мачете та палицею Ворона у руках, що біг з перекошеним обличчям, бурмочучи щось мовою міста.

- Я встигну… я встигну… До дванадцятої ще далеко! – відчайдушно повторював Крук, але товстий холодний хробак відчаю скрутився навколо серця.

Він пробіг повз майданчик, де позавчора прощалися з Везаванге, і тотеми проводжали його насмішкуватими поглядами. Він не помітив їх: Крук бачив перед собою лише чорну пащу входу. Там біліла постать однієї зі жриць.

- Де Оде-Імін? – прохрипів Крук, жадібно хапаючи повітря.

Та лише похитала заперечливо головою.

- Де моя дружина?! – закричав він, наводячи на неї револьвер. – Я застрелю тебе, присягаюся!

Її обличчя не змінилося. Що ж, він не збирався церемонитися! Палець Крука був готовий натиснути на гачок, коли хмара зійшла з новонародженого місяця, й очі жриці побачили дві цятки понад бровою генджі.

- Вона говорила з тобою… – прошепотіла жриця.

- Де Оде-Імін?..

Жриця не дивилися на револьвер – лише на слід укусу, і губи її перелякано тремтіли.

- Твоя жінка у кімнаті породіль…

- Як дістатися цієї кімнати?

- На перехрестях тричі поверни праворуч. – Жінка відповідала, забувши про все, ніби вгледівши над його лівим оком сенс свого життя.

Він рвонув повз, зачепивши жрицю плечем, а вона лише зачаровано дивилася йому в спину. Коли Крук зник, жриця повернулася переляканим обличчям до тотемів і, склавши руки у священному жесті, ревно зашепотіла молитву.

- Оде-Імін!