Розділ без назви (3)

Два – нуль! Монстр біснується, наосліп носиться серед хижок, руйнуючи їх своїм важким тілом. Пол радіє, але втіха від маленької перемоги швидко випаровується. Двобій ще не виграно, як діяти далі? Хоч і засліплений, гйорр все ще смертельно небезпечний.

Упевненість зникає, тане стрімко, наче крига на вогнищі. Крук із завмиранням серця дивиться, як магер зупиняється й замовкає. Потому розвертається поволі навколо себе, поводячи мордою… Завмирає точнісінько напроти Пола… І стрімко несеться на невидиму жертву.

Крокодил відчуває його! Крук встигає відскочити, проте у голові панічно кружляють думки: він здатен вистежити мене без очей! Мабуть, за запахом. Масло кехо важко з чимось переплутати.

У відчаї Крук розряджає останні набої туди, де мають бути вушні отвори, але безрезультатно: кулі так і не знаходять собі нового дому в тілі магера, а гйорр швидко обертається й вихором несеться на Пола. В останню мить Крук стрибає вбік, тікає геть, але гйорр наче відростив нову пару очей: роззявивши пащеку, людожер обертається та кидається в погоню.

От і прийшов мій кінець, думає Пол.

Але не зараз йому судилося померти. Несподівано Крук ковзається на вологій землі й безпорадно валиться долілиць. Праве коліно пронизує болем, від якого очі лізуть на лоба. Гйорр проноситься зовсім поруч, і в Пола завмирає подих. Магер пробігає ще кілька кроків, а затим розуміє, що мішень лишилася десь позаду. Поки він розвертається, Крук різко зводиться на рівні. Він не помічає, як шкіряний джгут на його шиї чіпляється за кривий жорсткий корінець, тихо рветься й зостається на землі. Сріблястий ключик одразу ж зникає у бруді.

Ані миті на роздуми! Пол мчить на вогнище, на ходу перезаряджаючи револьвер, гйорр – за ним. Праве коліно може підвести щомиті, але Крук не відчуває болю через сплеск адреналіну. Він не знає, що вчинити зараз, до чого прибігти, аби вижити впродовж наступної хвилини – і раптом об спину монстра з дзенькотом розбивається глиняна пляшечка. Все навколо затягує важкий запах масла кехо.

Огічіда кидає слідом палаючі головешки. Спина гйорра спалахує вогнем, гйорр вищить і намагається впасти на спину, щоб загасити полум'я. Від болю магер забув про все – аби тільки здихатися пекучих язиків!

Від цього видовища на Крука приходить стан безстрашного божевілля. Він зриває з сумки мачете й прямує назустріч чудовиську. Гйорр, забувши про людей, реве й намагається збити полум’я. Пол холоднокровно чекає на зручний момент – ось він! – та одним стрімким рухом вганяє мачете у хижу ротяку, вимазану кров’ю Аківензі.

Гйорр кричить, не в змозі тепер закрити пропахлу гниллю пащеку. Пол відходить, підбирає списа біля обезглавленого тіла і щосили встромляє його в глотку магера, якомога глибше. Спис не витримує й ламається. Гйорр судомно звивається, хрипить, полум'я все ще гуляє по його спині – нерозбавлене масло кехо швидко не згоряє. Смердить паленою шкірою та сирим крокодилячим м’ясом. Шипить, руйнуючись, плоть. Крук перезаряджає револьвер і з насолодою розряджає набої у гігантське тіло. Магер кричить високим стогоном – точніше, намагається кричати, мачете й спис в горлянці заважають – і врешті захлинається ним. Ні вогонь, ні кулі більше не виривають з нього ані звуку. Проте Крук стріляє, доки в нього не залишається тільки шість набоїв, і ховає гарячий револьвер у кобуру. Гйорр давно не рухається: справжнє марнотратство патронів, ну й дідько з ним.

Крук витягає мачете з пащеки, щосили б’є рукояткою по крокодилячих яснах, доки вирізане закривавлене ікло-трофей опиняється в його сумці. Від крові магера в холодне нічне повітря клубочиться димок. От тепер все.

Огічіда з млявою усмішкою спостерігає за перемогою Макадегвана. Він проповз кілька кроків від хижки до вогнища, аби допомогти Круку здолати чудовисько. Тепер він лежить, притулившись спиною до колоди, на котрій правив леза своїх мачете. Руки Огічіди притиснуті до грудей.

- Як ми його… – каже він ледь чутно, коли Пол наближається до нього. З рота мисливця тече кров. – Мої ребра зламані. І щось всередині порвалося…

- Не розмовляй, – наказує Пол. – Ти виживеш, якщо мовчатимеш.

- Віддай мого васвагана… прошу. Моєму синові… Макаде… гван.

- Помовч! Ти сам його віддаси, коли настане час!

Але Огічіда втратив свідомість. Зблідле обличчя завмирає, витягується, повіки безсило закриваються. Здається, що чорна лінія його мазініти сіріє.

Пол нахиляється до пораненого товариша, але раптом перед очима змигує чорна стрічка, і світ навколо затьмарює вибух гострого пронизливого болю над лівою бровою.

* * *

Пітьма, тільки пітьма довкола. Непроглядна, важка, неосяжна пітьма. Він лежить, висить, пливе, летить у безкінечному океані густої темряви. Не видно навіть кінчика носу. Жодних відчуттів, крім різкого нестерпного болю над лівим оком, наче там вдарили розпеченим ножем. Що з ним? Де він?