Розділ без назви (3)

Крук поглянув на місце, де помер юнак: дощ змив кров і більшість слідів, але у траві, де була голова Маконса, серед білих квітів спатіфілу заплуталися чорні ниті довгого волосся.

- Завтра ми знайдемо гйорра, – вигукнув Огічіда, войовничо потрясаючи списом.

- Якщо він не знайде нас раніше, – криво всміхнувся Пол. Місце розправи гйорра над молодими мисливцями пригнічувало його. «І ось чим ти віддячив нам – появою гйорра!» Крук немовби наяву почув скрипіння її голосу. Клята Чі-Ананг…

- Справжній велетень, – присвиснув Огічіда, розглядаючи сліди величезних крокодилячих лап. – Як нам вполювати такого?

- Певно, що не як звичайного магера, – лівиця Крука сама по собі лягла на револьвер. – Гадаю, той, хто вже стрічав його, розповість, як вчинити.

- Мені треба поміркувати, – відповів Аківензі. – Це сталося давно, і я часто намагався забути. Та, попри всі зусилля, моя пам'ять залишилася ясною. Пам’ятаю той день, ніби він був тиждень тому… Мені потрібно все зважити.

Очі Огічіди наповнились подивом. Він кинув короткий запитальний погляд на Крука. Той кивнув, підтверджуючи слова Аківензі.

- Ідемо до аніквеби. Там і буде наш вечір, – скерував старий, не помітивши обміну поглядами.

З місця смерті Маконса вони швидко дійшли до табору. За весь час життя на болотах Пол уперше бачив аніквебу безлюдною. Саме слово «аніквеба» тлумачилося як перехрестя, ночівля, спочинок. Ще ніколи табір мисливців не виглядав покинутим – мовчазні стежки, що вели до мисливських угідь, безлюдні хижки, холодні кострища. У незвичній тиші кожен рух здавався голосним і недоречним.

Трійця скинула речі коло найпершої хижки, розпалила багаття. Мовчки поїли, мовчки запалили люльки. Всі троє сиділи разом, але думками кожен був окремо. Пол нервував, не зважуючись поставити питання, яке весь день його цікавило. Аківензі думав про двобій з гйорром чи про щось інше, водячи скаліченою рукою по васвагану. В його очах знову читався добре знайомий Крукові біль. Огічіда, допаливши люльку, правив лезо своїх мачете, стиха бурмочучи молитву мисливця. «Я приходжу до тебе, як один із безлічі дітей твоїх…»

Пол врешті зібрався з духом та підсів до нього.

- Можна запитати тебе, Огічідо?

- Так, Макадегване, – той одразу відклав убік точильний камінь. – Яке твоє питання?

- Не сприйми за образу. Я просто маю знати.

- Авжеж.

- Чому ти вирішив приєднатися до полювання?

Мисливець спокійно кивнув, ніби чекав цього запитання.

- Я відповім, не сприймаючи твоє бажання знати за образу, Макадегване. Я прийшов тобі на допомогу, коли ти воював з маджі. Я пройшов через Браму, аби врятувати тебе – і саме тоді Великий Дух поєднав нас, зв’язавши наші долі вузлом. Ми стали духовними побратимами.

- Духовними побратимами?

- Так, Макадегване, – Огічіда стиснув кулаки, наче змішуючи ними щось невидиме. – Твоє випробування з’єднало нас нерозривними нитями. Коли вчора до тебе вийшов Аківензі, я спочатку відчув, а потім осягнув, що не вистачає тільки мене. І я одразу приєднався. Розумієш?