Розділ без назви (3)

- Побачимо, – всміхнувся Огічіда.

- У мене не вистачає слів, аби розказати, наскільки я вдячний вам. Слів та часу, – Пола розпирало від вдячності до цих двох людей. – Попереду коротка ніч… Треба відпочити. Зустрінемося на світанку біля стежки до аніквеби?

- Згода, – Огічіда приклав долоні до грудей.

- Тоді до світанку, – кивнув Аківензі, озирнувшись на тотеми Змії.

В очах його ховався відчай.

* * *

Пол так і не зміг заснути. Повернувшись додому, він сів біля Оде-Імін, провів рукою по її розкішному густому волоссю, поцілував у високе смугле чоло, вдихнув глибоко її запах, що так нагадував пахощі суниці… Яка вона прекрасна та беззахисна! Сьогодні Мінвенім спала навдивовижу міцно. Пол обережно погладив круглий живіт, вкритий шкірою кішки точо. Оде-Імін чекала появи сина зо дня на день. Біля ліжка стояла тростяна колиска, сплетена й розписана власноруч майбутньою мамою.

Клята Чі-Ананг! Пол закусив губу. Як же несправедливо йти на самовбивче завдання, так і не побачивши народження свого первістка! Ні, Крук жодної секунди не боявся за себе, він плював на всю пекельну небезпеку полювання на гйорра – він думав лише про Оде-Імін. Особливо зараз, коли Аківензі піде разом з ним. Удвох вони уособлюють весь її світ…

Пол ліг поруч дружини і спробував заснути, але сон утікав. Тоді він сів коло грубки чистити револьвер.

- Ну що, друже, – ледве чутно мовив Крук. – Готовий до подвигів? Я от не дуже… «Зі щитом або на щиті» – не найкращий девіз у цьому світі.

Лише зараз Крук почав усвідомлювати, що на нього чекає. Він і гадки не мав, як вони полюватимуть на гйорра. Стандартні прийоми тут певно не спрацюють. Гігантського кровожерливого магера важко знайти вранці на якомусь бережку, аби загнати йому в роззявлену пащеку трохи набоїв – цілком можливо, що він їх просто прожує й проковтне, як набридливих москітів. То як же його вполювати? У цьому питанні Пол покладався на мисливський досвід Аківензі, що вже мав справу з гйорром і знав, що можна очікувати. Старий ризикнув, вирішив порушити договір зі Змією… Цікаво, звідкіля Чі-Ананг дізналася тлумачення мазініт-браслетів?

Гйорр вбив сімох за цей рік – нехай і не готових до нападу, але дорослих та загартованих мисливців. Деякі з них пройшли посвяту. А скільки життів гйорр забрав до цього? За легендами, це чудовисько жило не одну сотню років. Що зможуть вони втрьох протиставити такому монстру? Так, це полювання буде не просто небезпечним, а справді самовбивчим!

Перед світанком Крук закінчив гоління – повільне й ретельне, ще одна частина його підготовки до полювання – і Оде-Імін прокинулася. Здивовано подивилася на нього, зодягненого в мисливський обладунок, зі зброєю в руках та блискучою від розмішаного з водою масла кехо шкірою. Пол, збиваючись ледь не на кожному реченні, в кількох лаконічних фразах переказав події ночі.

- Ти тільки не турбуйся, – швидко заговорив він наостанок, – зі мною нічого поганого не станеться. У мене є палиця Ворона, якою я вбив не одного магера, і піду я не сам! Твій батько видатний мисливець, а Огічіда - один з найкращих і найвправніших у селищі. Тому не турбуйся за мене, чуєш?

Вона слухняно кивнула, але її засмагле обличчя зблідло.

- Ти віриш мені, Мінвенім?

Вона знову тільки кивнула, й ані слова у відповідь. Скільки ж зусиль вона доклала, аби опанувати себе! Лише коли Оде-Імін зав’язувала йому косу, її тонкі руки іноді зрідка смикалися під веселий брязкіт браслетів.

Перед виходом з хижки вони послухали музики зі скриньки Пола – з ночі посвяти це стало їх маленьким ритуалом – і вийшли на шлях до аніквеби. Там стояв Аківензі, величний та незвичний у мисливських обладунках, зі списом у руках та мачете на поясі. Обличчя він розмалював білими та чорними смугами, вплів у волосся довгі чорні пір’їни – такі самі, що їх кидали в поховальний вогонь жриці. На грудях, окрім васвагану, в нього побрязкувало традиційне мисливське намисто з кликів убитих магерів.

Поряд Аківензі стояв Огічіда з дружиною та двома маленькими дітками, хлопчиком і дівчинкою. Усміхаючись, він щось весело говорив до дітей, а малі сонно клювали носами. Дружина Огічіди, молода жінка із темно-смарагдовим волоссям, стояла за спиною й обіймала чоловіка за пояс, притулившись до його спини обличчям.

Хижки навколо мовчали, маючи от-от прокинутися і насолоджуючись останніми хвилинами нічного сну. Звичайний ранок звичайного дня…