Розділ без назви (3)

Коли тіло молодого мисливця згоріло – разом з кістками, до попелу, розвіяного по ношах, яким полум’я не зашкодило, жриці дістали невелику білу хустку та зсипали у неї прах Везаванге. Хустку передали вбитій горем матері, яка навіть не помітила її, тому прах забрала Аїгва.

- Везаванге і Маконс зустріли гйорра, – мовила Чі-Ананг.

Шиай-аренки перелякано переглянулися. Одна справа – чутки, зовсім інша – коли про це відкрито каже сама мейера!

- Це правда. За що нам таке лихо, питаєте ви? Чим ми завинили перед Змією, питаєте ви? Я маю відповіді… – Мейера зробила паузу. Напружена мовчанка у відповідь стала свідченням повної уваги. І тоді мейера продовжила, підвищивши голос: – Змія вирішила покарати нас. Покарати за тяжку провину. Покарати за те, що ми дали притулок її ворогу!

Вона знала, що говорити. Знала, куди бити, аби було боляче. Вона довго чекала на цю промову.

- Вийди до мене, наречений Макадегваном генджі, вийди й стань там, де лишився попіл від молодого мисливця, вбитого через твою появу!

Клята мегера! Сусіди одразу ж обернулися до нього, а ті, що стояли поряд, одночасно розступилися – і перед Круком пролягла доріжка. Він зціпив зуби, виштовхнув повітря через ніздрі та швидко рушив вперед. За кілька кроків до нош Пол зупинився й завмер, гордовито розправивши плечі. На ньому скупчилися пронизливі погляди десятків пар зелених очей найрізноманітніших відтінків. У тих поглядах не було ненависті, але нічого втішного вони також не віщували.

На нього дивилася тонконога Аїгва, що за весь цей час не проронила ані сльозинки, підтримуючи матір Везаванге. На нього дивився коваль селища Аваштоя, широкоплечий і самотній, відомий важким характером. На нього дивився сусід, старий збирач рису Ваанікаан, зі згаслою люлькою в руках, чиє обличчя немов вирізьбили із розсохлого дерева.

Всі дивилися на нього – ті, з ким він устиг познайомитися, з ким сусідував, з ким проводив вечори на Великому острові, з ким палив люльку, з ким потоваришував, кого Пол знав і кого не знав. Вони дивилися на нього, як на ворожого прибульця, проклятого генджі, і він відчув себе неймовірно самотнім.

Кров прилила до щік, і Пол зрозумів, що він стрімко червоніє. Добре, що вночі цього непомітно. Єдине, на що Крук зараз сподівався, аби вбита горем матір Везаванге не накинулася на нього після цих слів. Однак та завмерла побіля Аїгви, тримаючи у заслаблих руках білий згорточок із прахом сина.

- Ми пустили тебе до нашої домівки, Макадегване. Ми відкрили для тебе свої серця. Ми зробили все, щоб ти став одним із нас, – промовляли тонкі губи. – Але генджі назавжди полишиться генджі… Я завше знала це. Ти забрав усе, що ми віддали тобі, і ось чим ти віддячив натомість! Появою гйорра, посухою, смертями…

- Не я його прислав! – вигукнув Пол у паузі між реченнями, коли мейера вдихала нову порцію повітря для чергової тиради.

- Не ти – але через тебе. Жодної різниці! – підвищила голос Чі-Ананг. Як же Крук хотів у цей момент прострелити її блідий татуйований череп! – Це через тебе гйорр вбив сімох мисливців нашого племені! Це через тебе наступного разу він прийде по наших дітей, і ніхто не зможе його зупинити! Це через тебе Змія насилає покари на шиай-аренків.

Пол відчував, як змінюється настрій довкола. Селяни, перелякані впродовж останніх восьми місяців, нарешті побачили винуватця своїх бід. Удар мейери був спланований ідеально.

- Макадегване, ти ніяк і ніколи не відплатиш за ті життя, що обірвалися через тебе. Ніяк та ніколи! – Від химерної тіні шрам над губою Чі-Ананг здавався втричі більшим. – Але ми змусимо тебе відплатити. Ти зробиш те, що скажу тобі я, мейера Чі-Ананг, верховна жриця Змії!

Чі-Ананг скинула руки до зоряного неба.

- Ти зробиш те, що зупинить гнів Змії – раз і назавжди. Почуй мої слова, Макадегване: на світанку цієї ночі ти підеш назустріч гйорру!

Затамувавши подих, шиай-аренки, вражено перезирнулись: оце так!

- Щоб він мене вбив, еге ж? – осміхнувся Крук. – Так би вже й казала – піди та вбийся, прибульцю, бо я вирішила, що ти винуватець усіх бід селища. Ти давно хотіла здихатися мене, Чі-Ананг, ще з першого дня. І врешті знайшла привід зробити мене цапом-відбувайлом, так?

- Не знаю щодо цапа, але прославився ти як видатний мисливець, Макадегване, – відповіла уїдливо Чі-Ананг. – Всі знають, як ти сам-на-сам розправляєшся з дорослими магерами. Тож здивуй гйорра міццю славетної палиці Ворона! Ти робив це завжди, то зроби і зараз. Доведи своє право жити серед нас. Мені не важливо, хто з вас помре, ти чи гйорр. Я бажаю лише, щоб моє селище жило в безпеці!