Розділ без назви (3)

- Хто міг прийти так пізно? – запитала подивовано Оде-Імін. Її великий живіт свідчив про те, що дитя ось-ось з’явиться на світ.

- Зараз дізнаємося.

На порозі стояв Аківензі. Не вітаючись, він сказав:

- Повернувся поранений Везаванге. Без Маконса.

Нове зникнення!

- Диявол, – Пол кинув швидкий погляд на дружину: їй не потрібно чути тривожних новин. – Де він?

- Віднесли до храму, жриці намагаються його врятувати. Всі чекають там.

- Я незабаром повернуся, – мовив до Пол Оде-Імін. – Лягай без мене, гаразд?

- Гаразд, – слухняно кивнула дружина і посміхнулася йому на прощання. – Але ти повертайся скоріше.

- Обов'язково.

Молоді мисливці, Везаванге та Маконс, що часто допомагали йому, завжди були такі життєрадісні та веселі, що Пол навіть уявити собі не міг, що з ними може щось трапитися. І саме вони стали жертвою чергового нападу…

Біля тотемів гомонів натовп збуджених селян.

- Гйорр напав на шляху від аніквеби до селища!

- Він підкрадається все ближче і ближче.

- Наступного разу він може з’явитися тут!

Окремим гуртом чекали мисливці. Смолоскипи вихоплювали з вечірньої темряви їхні насуплені брови та закушені губи.

- Жриці намагаються врятувати Везаванге, – повідомив похмурий Огічіда. – Йому розпороло живіт. Увесь час ридав та кликав Маконса.

- Гйорр зжер Маконса, – сказав хтось похмуро. – Бідолашний сирота.

- Зжер?!

- Так, – кивнув Огічіда. – Везаванге сказав, перед тим як знепритомніти.