Розділ без назви (3)

- Розбирати Стіну… Важко повірити в це. Навіть не уявляю собі місто без неї.

- І я, – болотник ударив кулаком себе у груди. – Всі ми відчуваємо, що це скінчиться лихом.

Знову помовчали.

- Такі звістки про місто. Вибач, що сумні, – Венджігіжиг передав йому великий пакунок, загорнений у коричневий папір. – Ось твоє замовлення, Макадегване: леза, сорочки, набої та все інше, як ти прохав.

- Дякую. Заплачу, скільки скажеш. До речі, – Крук вирішив поставити питання, яке б трохи розвіяло гнітючу атмосферу їхньої бесіди, – жриці у вас леза не замовляють?

- Ні, – відрубав Венджігіжиг. – Вони не мають потреби голити голови. Після того, як дівчинка починає служити Змії, у неї за ніч після ініціації випадає волосся. Назавжди. І шкіра біліє. Це жертва, данина. І водночас – відзнака жриці.

Пол уявив, як маленька дівчинка прокидається у темній холодній кімнаті храму, в новому білому одязі, а затим із жахом бачить, що її волосся залишилося на ліжку. Вона обережно проводить ручкою по голові, а на долоні, геть безболісно, залишаються цілі пасма… Крук здригнувся.

- Пробач. Я спитав про те, чого не хотів знати. Бовкнув зайве.

- Нічого. У цьому світі занадто багато балакають ті, хто взагалі не має права розтуляти рота. Ти не належиш до їх числа.

- Мені тяжко чути такі неприємні новини. То був мій рідний дім… Колись. І я допоміг прийти до влади тому, хто зараз руйнує його.

- Дивись на дорогу перед собою, Макадегване, – відповів з розумінням старійшина. – Хто не пізнав горя, не може оцінити радість.

- Погоджуюсь беззаперечно. – Крук вибив люльку та піднявся з землі. – Дякую за розмову!

- Вдалого полювання, Макадегване. Гйорр – дуже небезпечний хижак. Будь обережний, – мовив наостанок вождь касти Нелу.

- Дякую, Венджігіжиг. Принесу платню завтра. На все добре.

Пол вертався додому з величезним пакунком, а думки його були далеко-далеко. Колишні мрії про пишну велич здавалися чужими й дріб’язковими. Борімскі неминуче скоро втратить владу, причому завдяки власній помилці – Крук відчував це. Але хто прийде на зміну Владу? І що станеться з містом після цього?

Лишається тільки чекати.

* * *

Настав останній місяць осені.

Наближалася ніч, Оде-Імін і Пол готувалися до сну. Вона розчісувала волосся, повільно й ретельно, а він бездумно жував ягідки, що залишилися після вечері. Час від часу Оде-Імін кидала на нього сповненні любові погляди, але Крук, не помічаючи їх, втупився очима в стіну, занурившись у медитативне бездум’я. Його шосте чуття віщувало щось недобре…

Обережно постукали.