Розділ без назви (3)

- Ти знаєш моє нове ім'я? – спитав Пол, вмощуючись біля рахівниці.

- Атож! Всі знають ім'я видатного мисливця-генджі, – відповів Венджігіжиг. – Ти радий своєму новому життю, Макадегване?

- Дуже радий. Дякую тобі, вождю, за нього. – Крук приклав долоню до серця, після чого і собі дістав люльку.

- Тішать мене ці слова, – покивав Венджігіжиг. – Добре, що ти знайшов себе на болотах. Як у селищі після посухи?

- Не так уже й погано. Спека вбила менше врожаю, ніж очікувалося, тож голоду не буде. Більша небезпека полягає в тому, що продовжують зникати мисливці.

- Кажуть, гйорр.

- Так, чутки кажуть саме про нього. Але мейера поки не мовила свого слова.

- Тоді не будемо про це, Макадегване. – Венджігіжиг випустив кубло диму. – Маєш бажання почути звістки про місто?

Весь цей час Пол свідомо уникав новин звідти. Боявся, що жевріюче вугілля минулого обпече, якщо він хоч трохи торкнеться його. Але тепер, коли старійшина касти Нелу мовив уголос, Крук із холодним спокоєм зрозумів, що готовий слухати. Вугілля минулого згасло.

- Так. Розкажи мені, Венджігіжиг. Я з радістю вислухаю тебе.

- Тоді почну з того, чому ми не дістали тобі рушницю, Макадегване. Вибачай, що не виконали замовлення. – Вождь приклав долоні до серця. – Ми довго намагалися, але не змогли цього зробити, тому що палиці Ворона суворо заборонено продавати. Неможливо купити. Ніде. Навіть набої до револьвера знайти дуже важко. Просять неймовірні суми. Такого не було навіть до війни за місто.

- Я заплачу, скільки потрібно, – Пол одразу зрозумів прихований зміст слів Венджігіжига. – Але чому виникли такі складності? Я гадав, закон було скасовано.

- Було, – кивнув Венджігіжиг. – Але заборонили знову. Щонайсуворіше заборонили. Порушників вбивали без пощади. Гроші не рятували. Люди злякалися й перестали торгувати зброєю.

- Ого. Ну й часи настали в місті.

- Знаєш, Макадегване, чим відрізняється хробак на схилі від інших хробаків? – запитав вождь.

Крук трохи подумав і припустив:

- Тим, що він вище?

- Атож, – знову кивнув болотник. – Йому здається, що він вище. Тому він зробить все, аби залишитися на цьому схилі й не допустити до нього нікого іншого.

- Я розумію твої слова.

- У місто не прийшли світлі часи. Людина-пацюк втішається владою, Макадегване. Але він розуміє, що його не люблять – як не любили і тих вождів, що були до нього, котрих він потопив у власній крові. Тому пацюк вилучив зброю у людей, залишивши її своїм вірним воїнам. Він усіма силами намагається зробити з себе бога цього міста. Пацюк не розуміє, що ані гроші, ані брехня не можуть перетворити на бога… – Венджігіжиг похитав головою. – Усюди розвішані його портрети. Глашатаї на майданах проголошують йому славу. Але пацюку не стати Змією, не стати Вороном.