Розділ без назви (3)

- Гарне випробування, – пробурмотів він собі у хвилину відчаю. – Навіщо тільки погодився… Тут я і подохну!

Але Пол не зупинявся. Хоч тіням не було кінця, Крук не збирався здаватися, поки міг стріляти. Попри нові хвилі відчаю, крижаного й гнітючого, тіло слухняно продовжувало виконувати накази. Кулі висвистували короткі гімни смерті, а маджі поверталися в туман, з якого виникали.

Крук не сподівався на допомогу. Від думки про смерть хотілося плакати. Він був неготовий до неї, проте майже змирився, що знайде тут свою загибель. Але допомога прийшла.

Розстрілюючи нову партію ворогів, Пол почув тупотіння, що відрізнялося від кроків маджі. До нього скрізь темний туман, який став майже чорним, наближалися два маленьких вогники.

Вони вирішили прикінчити мене якимись новими маджі, подумав Крук і приготувався стріляти.

- Макадегване! Це ми! Не стріляй!

Він упізнав голос Аківензі. На мить зблиснув обрій божевільної надії, проте не існувало жодних гарантій, що то не була чергова омана підступних тіней. Але про всяк випадок він вирішив дозволити вийти їм із туману.

З’являється чергова мішень. Пол збирається натиснути на гачок, як раптом бачить, хто перед ним. Біла сукня, каштанове волосся, недбало заколоте олівцем, очі кольору попелу. Ось та, про кого він забув… Як того пам’ятного ранку, Крук стоїть перед нею, а дівчина цілить у нього зі старенької гвинтівки. Його зненацька затягує байдужістю, револьвер безвольно опускається. Зовсім, як тоді. Він спричинив стільки горя, став виною сотень смертей, привів до влади нікчему… Нарешті безіменна дівчина помститься. Прийшов момент розплати!

Туман позаду дівчини розривається, і закляклий Пол бачить, як її протинає гострий мисливський спис. Цього разу на платті не розквітає кривава троянда – маджі стає кублом диму й повертається в пітьму.

- Аківензі! – кричить Пол і ледь не плаче від полегшення. У думках він встиг поховати себе.

Темні пасма туману розступилися, Крук побачив старого мисливця й Огічіду. Очі його рятівників сяяли зеленими вогнями, а на грудях блищали, ніби крихітні зірки, яскраві васвагани. Аківензі тримав у руках списа, а Огічіда озброївся двома мачете.

- Біжи між нами, – наказав старий мисливець Круку, і Пол слухняно кинувся разом з ними, водночас розстрілюючи хвилі нових прибульців, що тепер ледь не рікою потекли на них.

Аківензі біг першим, і сяйво його амулета розривало пітьму навколо. Він легко, ніби граючись, убивав маджі своїм списом, а позаду вимахував двома клинками Огічіда – той самий, що був найвищим у племені до появи Крука і мав на обличчі мазініту на згадку про вбитого у чотирнадцять років магера.

Маджі рухалися безгучно, але Крук знав, що у зловісній темряві приховуються сотні, якщо не тисячі, тіней. Ноги відмовлялися слухатись, дихання давно збилося, але Пол все одно безупинно мчав уперед. Вони рухалися до великого світлого квадрата, що сяяв посеред примарних земель маджі рятівним виходом до справжнього світу.

- Швидше! – крикнув Огічіда. Його мачете різко свиснули, розрубуючи двох найспритніших переслідувачів. – Вони наздоганяють!

І мисливці побігли ще швидше. Аківензі рухався легко, ніби скинувши тягар прожитих років. Вирізьблені зі світла ворота наближалися. Я помру, думав Пол задихаючись, обов'язково помру – але не сьогодні і не від цих потойбічних придурків. Зціпивши зуби, стиснувши револьвера у лівиці, з останніх сил він прискорив крок і пліч-о-пліч з Аківензі влетів у сяючу браму.

Сяйво осліпило його, вуха заклало, легені перехопило. Це було неймовірне почуття, болісне й тріумфальне водночас; Пол немов перероджувався, стаючи оновленим і могутнішим. Світло залило його повністю, вимило все і заповнило собою. Нестерпно-болісна ейфорія, невимовне щастя! Жодна людина не могла б пережити подібну гаму відчуттів, тож за кілька секунд, що здалися йому годинами, Крук зомлів – уперше в житті.

Він опритомнів на підлозі храму. Поруч сиділи Огічіда й Аківензі, напружено дивилися на нього. Васвагани продовжували сяяти. Крук обвів їх утомленим поглядом, потім подивився на мисливців навколо: урочисті, озброєні, у шкіряних костюмах для полювання та святкових кістяних наплічниках, амулет кожного виграє відтінками сріблястої барви. Пол підсвідомо торкнувся власних грудей. Під мокрою від поту сорочкою висів на шкіряному джгуті ключ до його скриньки. Кілька секунд Пол дивився на нього, мов уперше, а потім збагнув, що нарешті може бачити.

- Я провалив… випробування? – запитав він. Після проходження воротами світла в роті було сухо, очі боліли, а слух ще не повною мірою повернувся до нього.

- Ні, Макадегване, – сказав Аківензі й підвівся з підлоги. Допоміг встати Полу. Той похитнувся, але втримався на ногах. – Ти пройшов іспит за п’ятьох. Це наша провина: ми забули, що генджі не має васвагану, тому ти не зміг вийти самотужки. Але я та Огічіда прийшли по тебе.