Розділ без назви (3)

Стежка вибігла з твердої землі на трясовину, почала зміїтися між купинами. Невдовзі стежку з обох боків почали підсвічувати примарні зелені вогники – моторошне видовище. Крук відчув, як нервове занепокоєння починає розповзатися по тілу.

Аківензі йшов мовчки, тому Пол теж не промовив ані слова. Лише раз старий сказав:

-  Не спіткнись, інакше маджі заберуть тебе.

Словом «маджі» болотники значили темних злих духів, проклятих тіней. Нічого доброго зустріч з ними не обіцяла. Крук і до цього попередження не збирався сходити зі стежки, а після застереження Аківензі пішов удвічі уважніше. У зеленому світлі, що здіймалося над землею, старий мисливець з крокодилячими черепами на плечах виглядав потойбічним провідником. Порожні зіниці вбитих магерів насмішкувато витріщалися на Крука.

Стежка вела до темної невеликої споруди біля хащі, на межі лісів та боліт. Пол довго не міг зрозуміти, що це за споруда, і від цього йому стало тривожніше. Лише зблизька стала помітною стара піраміда, втричі менша за храм Змії, недоглянута й поросла болотяним павутинням.

Навколо піраміди панувала незвична серед боліт тиша. Втім, це не було похмуре місце подібно до храму Змії: від покинутої споруди віяло довгими сновиддями, а каміння досі зберігало світлі піщинки пам'яті про давнину.

-  Храм мисливців побудували наші предки, які в ті сиві часи ще не розгубили прадавніх знань, – промовив Аківензі, зупинившись перед чорним проваллям входу. – Але врешті його було покинуто, бо мейера Ма-Наадад проголосила це місце забороненим. На болотах мав лишитися тільки один храм… Втім, мисливці й досі таємно, під крилом ночі, приходять сюди, аби пройти випробування. Це наше споконвічне право, і тільки сам Великий Дух може відібрати його у нас.

-  Я збережу таємницю, – сказав твердо Пол. Він доклав зусиль, щоб голосом не виказати свого занепокоєння.

-  Ми знаємо, Макадегване.

-  Можна запитання?

-  Авжеж.

-  Ти пройшов це випробування, Аківензі?

-  Так. Свого часу. Давно. – Аківензі махнув скаліченою долонею. – А тепер – усередину! Всі чекають на нас.

-  Всі? – здивувався Крук. – Як вони так швидко дізналися?

-  Ми знали, що ти не відмовишся. Йди за мною, Макадегване.

Аківензі розчинився в темряві. Пол зробив крок за ним. Тривога, попри всі його намагання впоратися з нею, зростала.

Звуки остаточно зникли. Повітря було вологе й прохолодне. Крук ступав твердо, але він зовсім нічого не бачив, орієнтуючись лише на кроки Аківензі. Пол старанно примружував і розплющував очі з різними інтервалами, але ніяк не міг звикнути до темряви всередині піраміди, наче на очі йому вдягнули пов’язку. Жодного смолоскипа тут не було.

Пол тільки-но збирався спитати про дивну темряву, як старий зупинився.

-  Ані руш, Макадегване! – наказав він. Голос його став сильним і гучним, наче Аківензі помолодшав років на двадцять.

Пол завмер і дослухався. За диханням навколо він зрозумів, що стоїть серед людей, напевно, інших мисливців.