Розділ без назви (3)

Коли пісня скінчилися, запанувала тиша. Пол відчував, як мурашки бігають по шкірі. Його люлька згасла, а Оде-Імін загубилася в натовпі. Шиай-аренки мовчали, віддаючи данину померлим та їх чорнокрилому провідникові.

Майстер Габедаб вкинув нову порцію чар-зілля у ватру, вогонь із шипінням забарвився яскраво-синім кольором, одночасно заграли діджеріду, і вечір знову ввійшов у свій звичний ритм.

-  Макадегване.

Крук оглянувся, приклав долоні до серця й привітався:

-  Доброї ночі, Аківензі.

-  Маю новину для тебе, – старий убрався в повсякденний одяг, але на плечах його жовтіли обладунки з черепів магерів. Вперше Пол бачив їх на старому.

-  Уважно слухаю.

-  Ти став мисливцем на крокодилів, вполював багатьох магерів, – мовив Аківензі. – Ти багато часу живеш серед нас. Мисливці вирішили, що ти готовий пройти випробування.

-  Що за випробування? – зацікавлено перепитав Пол. – Ніколи не чув.

-  Це не те, про що розказують, коли заманеться. Це велика таємниця тих, хто зі зброєю ходить на болота, – поряд нікого не було, але старий розмовляв ледь чутно. – Випробування – то посвята, що збереглася від наших великих предків. Випробування може бути складним, дуже складним. Випробування – якщо ти його пройдеш – відкриє тобі нові грані світу. Ти змінишся, Макадегване. Кожен мисливець племені свого часу намагався пройти це випробування, і не кожен зміг.

Коротка пауза.

-  Я попередив тебе. Якщо ти не хочеш – ніхто не змушує тебе проходити.

Аківензі замовк. Крук коливався недовго: то був виклик, який він не міг не прийняти.

-  Я хочу, – сказав він, навіть не роздумуючи.

-  Тоді ходімо зі мною. – Старий ніби очікував цієї відповіді. – За дружину не турбуйся. Оде-Імін знатиме, що ти повернешся пізно.

-  Гаразд… Але я не маю з собою зброї.

-  Вона тобі не знадобиться, – Аківензі уважно подивився йому у вічі. – Ти твердо вирішив пройти випробування?

-  Так! – Насправді особливої певності не було, але Крук не бажав цього демонструвати.

-  Я радий, що ти несхитний у своєму рішенні. Йди за мною, Макадегване.

Вони покинули Великій острів, пройшли мостиками до краю селища й закрокували стежкою до аніквеби. Пол здивувався обраному шляхові, пам’ятаючи про клятву Аківензі щодо полювання. Але раптом стежка роздвоїлася – майже непомітна її гілочка ховалась у хащі. Саме туди й звернув старий мисливець. Пол ніколи раніше не бачив цієї стежки. Але зараз, коли він роздивився, Крук не розумів, як увесь цей час міг не помічати її. Так буває з малюнками-загадками: достатньо лише розгледіти, аби потім бачити щоразу.