Розділ без назви (3)

Перезарядити. Розстріляти! А зараз? Вбив?

Крук обливається потом. Здається, щомиті крокодил розплющить очі й знову накинеться на нього. Пол укотре перезаряджає зброю й обережно наближається до тіла крокодила, готовий будь-якої миті вистрілити. Але той лежить без руху. Навколо бридкої голови розпливається кривавий німб. Мертвий!

-  Л-ледь не вбив, к-курво! – промовляє, заїкаючись, Крук і з насолодою б’є магера ногою. Мертве тіло здригається під його чоботом. – Диявол, ніколи у житті так страшно не було!

Його нерви дають збій, і Пол голосно регоче, не в змозі зупинитися. Коли сміх обривається через брак повітря, він, п’яний від ейфорії, радісним криком сповіщає про перемогу, і все болото чує його тріумфальний поклик.

* * *

Селище було приголомшене, коли генджі приніс мертвого магера, якого вполював самотужки. Споконвік це вважалося неможливим! Звістка про здобич Макадегвана моментально дісталася усіх кутків селища. Ледь не кожен болотник заходив пересвідчитись у тому, що Крук лише за допомогою невеличкої палиці Ворона здужав магера. На такий подвиг, вважали шиай-аренки, були здатні лише видатні мисливці давнини. Вражені селяни дивилися зеленими очима на Макадегвана, немов на героя легенд, що завітав на гостину з іншого світу, а потім переводили здивований погляд на трофей.

Мабуть, жоден мертвий крокодил не користувався такою популярністю.

-  Багато заліза йому згодував, – критично прокоментував Аківензі, оглядаючи тіло. – Геть голову розтрощило.

-  Я запанікував, – чесно признався Крук. – І страх очі затулив.

-  Тепер не зробиш із черепа обладунок на плече. Втім, це лише твій перший крокодил, а з першого ще ніхто не робив обладунка. Тому не переймайся, будуть інші, – підбадьорив старий. – Ти взяв першу здобич. І ти вижив. Не постраждав. Це дуже добре! Ти гарний мисливець, Макадегване. Стежка твого майбутнього широка. Проте ніколи не дозволяй собі розслаблятися. Ніколи не думай, що немає більше чого навчатися. Зухвалі думки – порожні думки! Вони стануть твоєю смертю, Макадегване.

-  Я почув тебе, Аківензі. Я не стану так думати.

-  Добре. Ти вдатний, інакше – будь цей магер старший – летіти б тобі вже серед зірок на крилах Ворона. – Аківензі застережливо підняв вказівний палець – саме той, під котрим інших трьох не було.

-  Дяка духам боліт, що магер був молодий, – Пол зрозумів натяк.

-  Саме так, – кивнув старий. – Тому поважай і вшановуй їх. А вони збережуть і допоможуть.

-  Я полишив їм хвоста.

-  Бачу. – З відтінком веселості кивнув Аківензі. – Гарне підношення, але краще полишай їм внутрішності, так заведено. Зараз покажу, як треба різати.

При вигляді мертвого крокодилячого тіла у згаслих очах Аківензі загорівся зелений життєрадісний вогонь. Він натхненно розкромсав магера, коментуючи кожен свій рух та кожен здобутий орган.

-  Аківензі, – спитав Крук, – я бачу, з якою пристрастю ти кажеш про полювання на магерів. Скажи, чому ти відмовився від нього? Що змусило тебе написати на руці мазініту-обітницю?

Аківензі відклав скривавленого ножа і завмер. Він дивився перед собою. Вогник у його очах згас. Пальці його здорової руки торкалися витатуйованих браслетів. Старий мовчав довго, і коли Пол вирішив, що відповіді не буде, Аківензі промовив:

-  Того дня, – згадував старий, – ми виловили не просто магера. То був величезний хижак неймовірної ваги. Він знав, хто такі люди і як з ними потрібно боротися. То був гйорр – найстрашніший крокодил, легендарний і непереможний людожер, цар магерів і прислужник богині.