Розділ без назви (3)

Все просто – як і все інше на болотах.

-  Мазініту наносить майстер малюнків. Він носить ім'я Габедаб. Габедаб розмовляє з тим, хто бажає залишити на тілі свячений малюнок. Питає, що мазініта має нести в собі. Потім вирішує, гідна думка чи ні.

-  Він може відмовитися від роботи?

-  Авжеж.

-  І ніхто більше її не зробить?

-  Тільки Габедаб вміє домовлятися з манідо. Якщо думка гідна, Габедаб погоджується. Коли приходить час народження мазініти, Габедаб окурює гостя особливими травами, дає надпити секретного напою, мастить обране місце особливою маззю та наколює мазініту гострими довгими голками, які вмочує в чорнила. Тихо щось наспівуючи, переносить узор із бажання на тіло, – розповідав Аківензі своїм глухим голосом. – Ти схотів зробити собі мазініту, Макадегване?

-  Ні… Поки що. Просто цікаво, – Крук вказав на другий браслет – чорний, товстий. – А що значить цей браслет?

-  Моя таємниця. – І на цьому розмова скінчилася.

Тому коли Аківензі похитав головою на пропозицію полювати разом і вказав на браслети на скаліченій руці, Пол вибачився:

-  Я забув про твою обіцянку. Пробач мені, Аківензі.

-  Не треба вибачень, Макадегване. Тобі можна забути. Головне, що я пам’ятаю про неї, – Аківензі відклав вирізьблену люльку в бік. – Ти маєш знайти тих, із ким підеш полювати крокодилів.

-  Ніхто з генджі не піде на полювання, – гірко усміхнувшись, сказав Крук. – Я не хочу вносити розбрат. Мейера сказала, всі почули.

-  Так. Це правда, - погодився Аківензі. – Але ти не зможеш полювати наодинці.

-  Спочатку розкажи. Може, я спробую – і в мене вийде. Не забувай, що я маю револьвер!

На болотах стояла підвищена вологість, і револьвер потребував ретельнішого догляду. Розбирати, чистити й змащувати зброю доводилося втричі частіше, аніж у місті, проте для Пола це не було обтяжливо. Він любив відчувати, як той слухняно розкривається перед ним, як вдячно приймає турботу, як м’яко після чистки й змащення прилягають деталі одна до одної. Це був момент єднання поза битвою, ритуал воїна, якій піклується про свою зброю, аби вона не підвела його рішучої миті.

Оде-Імін побоювалася револьвера, не приховуючи цього: шиай-аренки не користувалися вогнепальною зброєю. «Палиці Ворона» – казали мисливці про рушниці й полювали так, як їхні прадіди: зі списами, мачете й луками. Крук не зміг второпати, чому вони так рішуче налаштувалися проти вогнепальної зброї. Адже ніяких логічних пояснень тому не було, і Пол вбачав у цьому сліди діяльності Чі-Ананг та мейер-попередниць.

Полювати на болотах складно. Полювати на крокодила – вдвічі складніше. Полювати на крокодила самотужки – неможливо. А полювати на крокодила самотужки, коли ніколи до цього не полював на болотах – рівнозначно смерті.

Проте Аківензі, як обіцяв, показав і розказав йому все, що знав. Пол слухав і старанно запам’ятовував.

-  Але це порожні слова, – підсумував Аківензі, – бо вони не дихають життям. Небезпека зітре їх з твоєї пам'яті. Ти забудеш все, чого я навчав, коли вийдеш на болота. А я не зможу піти з тобою.

-  Дай мені необхідне знаряддя, Аківензі. – Крук стояв на своєму. – Я не переконаюся, що не можу цього робити, доки не спробую. Ти сам казав щось схоже.