Розділ без назви (3)

-  Так. Але полювання наодинці – певна смерть.

-  Мені байдуже…

Ну от він себе і викрив. Балакучий язик!

-  Чому ти так шукаєш смерті, Макадегване? – запитав Аківензі.

-  Бо минув час, але Оде-Імін досі не носить мого сина, – гірко відповів Крук. – Це підтверджує, що документи в місті казали правду. Я не справжня людина. Я лише гомункул, жива лялька, Експеримент…

Він говорив дедалі тихше, поки не замовк. Аківензі терпляче чекав, доки Пол опанує себе.

-  Я не можу існувати з цією думкою, – промовив Крук згодом. – Я майже повірив, що це брехня, мара Муніципалітету, пастка для розуму – і тим більше болю від усвідомлення того, що ті кляті документи все ж казали правду! Правду! А вона щодня жере мене, мовби водяний хробак… Я відчуваю, що скоро стану порожнім і з’їду з глузду, я… – Пол замовк, зусісил стримуючи сльози.

-  Який же ти поспішливий, молодий мисливцю! – усміхнувся Аківензі. – Заспокойся. Я дам тобі спорядження мого брата. Ти спробуєш. Благаю тебе лише про одне – залишися живим, – Аківензі дивився важким поглядом. – Бо я не витримаю горя Оде-Імін. Досить мені було сліз доньки, коли померла її матір. Тому повертайся живим. Не заради мене чи заради себе – заради неї. Якщо вона чогось варта для тебе.

Сама Оде-Імін нічого не сказала. У день походу вона лише оглянула на нього з голови до ніг, поправила шкіряні обладунки, в яких йому було так незвично, швидко поцілувала в губи й зникла у хижці: мисливець має знати, що в його удачі не сумніваються.

-  Рушаймо, Макадегване, – мовив Аківензі. – Я проведу тебе на шлях до аніквеби.

Старий болотник вивів його на дорогу, побажавши на прощання вдалої охоти. Крук посміхнувся й упевнено покрокував далі. Аківензі провів його постать сумним поглядом, доки Макадегван не зник у хащах.

Мисливці дуже здивувалися, коли генджі в одязі для полювання прийшов у їхній табір.

-  Ти вирушаєш на вбивство магера, – сказав один із них, – але ти йдеш сам. Де ті, що мають бути поруч?

-  Ось вони, – Пол вказав на револьвер і мачете.

Вони швидко переглянулися.

-  Мова про людей, Макадегване.

-  Їх нема. Я спробую полювати наодинці.

Божевільний, читалося в їх зелених поглядах.

-  Це дуже небезпечно. Ти або несповна розуму, або надзвичайно хоробрий.

-  Скоріше за все перше.