Розділ без назви (3)

Аківензі був не проти цих стосунків. Він спокійно вислухав збуджену річ Оде-Імін, позаду котрої відчайдушно червонів Пол, і кивнув.

-  Не знаю, як робиться у місті, – сказав він Круку, забиваючи люльку, – але якщо у нас в селищі жінка зробила вибір і чоловік приймає її, то ніхто їм не заважатиме. Живіть в щасті й злагоді.

Пол зітхнув з полегшенням. Він дуже боявся цього моменту. Йшов до хижки старого, уявляючи, як Аківензі розлютиться, кричатиме, сипатиме прокльонами, жалкуватиме про мить, коли дав притулок генджі, прожене його… А все виявилося так просто.

Проте Крук мав ще одного тягаря на серці.

-  Щодо пророчого сновидіння Оде-Імін… Я сумніваюся, що зможу стати батьком твого онука, Аківензі, – це зізнання далося йому важко.

-  Чому в тебе є причини сумніватися? – старий здивовано підняв брови.

Пол, як зміг, розказав про страшну правду про місто та документи, знайдені Резнікоффим. Аківензі вислухав, посмоктав довгий чубук своєї люльки і похитав скептично сивою головою:

-  Думаю, що це порожні слова, Макадегване.

-  Чому?

-  Ти казав, що те місце, чиє ім'я починається на літеру «м», піддається внутрішній волі людини. Може, твій друг просто обманув сам себе – він так пристрасно шукав приховану правду, що зачароване місце вирішило подарувати її йому. Злий жарт. У нашого народу є легенда.

-  Що за легенда?

-  Один чоловік мріяв літати. Він мріяв так довго і так сильно, що врешті у нього прорізалися крила.

-  І він полетів?

-  Ні. Помер від болю та втраченої крові.

Крук не збагнув, до чого старий розказав цю добру казку, але від власних позицій не відступився:

-  Знайдене Арктуром має бути правдою. Ті папери повністю співпадають з тим, що коїться в місті…

-  Макадегване, – дивлячись йому у вічі, спокійно мовив Аківензі, – змія має дві шкіри. Одна зверху, друга під нею. Іноді вона скидає верхню, і нижня виявляється іншого кольору. Може, ви невірно розтлумачили знахідку твого друга?

-  Можливо, й так… – погодився Пол. – Зараз я вже ні в чому не певний.

-  Все має свою мету. Кожна хвороба має ліки, що зцілюють її, а кожна людина має своє призначення. Ти – людина, Макадегване. Ти маєш своє призначення. І ніколи не сумнівайся в цьому. Не вір ніяким паперам. На них можна записати що завгодно. Чи ти віриш усьому, що написано?

-  Авжеж ні!