Розділ без назви (2)

Сьогодні вночі вони розклеювали листівки.

* * *

Ляпнути на стінку ріденького клею та двома помахами товстого пензля розмазати пляму – робота першого. Сильним рухом приклеїти листівку на потрібне місце – робота другого. Пол і Арктур розвісили разом не одну сотню папірців бунтівної пропаганди, а тому працювали швидко й злагоджено. Повню, яка могла видати їх, ховали хмари, і лише примарне світло зелених ліхтарів викривало їх діяльність, злочинну за всіма законами Муніципалітету. На щастя, з ліхтарів працювали лише кожен п’ятий, бо всюди, окрім Високого Міста, Муніципалітет завзято економив на світлі.

Пол розмазав нову пляму й перейшов до стінки наступного будинку. Осіння ніч здавалася теплою через адреналін, що насичував кров: кожної миті поряд могли з’явитися дружинники. Від них, авжеж, можна втекти – особливо якщо знати, куди бігти. Але якщо не втечеш…

Працювали тихо й швидко. Після довгих вагань Крук пошепки спитав, не повертаючи голови:

-  Друже, що з тобою коїться?

Він давно хотів поговорити з Резнікоффим, але цьому постійно щось заважало. Врешті, Пол вирішив спитати тут і зараз: нічні протизаконні діяння – не найкращий час для подібних розмов, але він не хотів більше відкладати. Арктур мовчки приклеїв останню листівку і вправно дістав нову стопку із рюкзака.

-  У мене все гаразд, – відповів Резнікофф. Його волосся було сховано під чорною банданою. Вони обидва одягнулися в чорне та сіре, аби якомога менше виділятися у нічній імлі.

-  Не бреши мені, – одчеркнув Пол.

Хвилина тиші. Десь далеко гупнули ставні. Місяць пробився крізь ковдру хмар і на кілька секунд осяяв Сходи-в-Небо.

-  Тоді для початку припини брехати ти, Поле Крук, – з глибоким сумом відповів Резнікофф.

-  Я? – Від подиву Пол ледве не впустив пензля. – Коли це я тобі брехав?

-  Не мені, – хитнув головою Арктур. – У першу чергу, собі.

-  Про що ти ка…

-  Тихо!

Вони завмерли, намагаючись розчинитися в сутінках. На сусідній вулиці бадьоро прокрокував загін дружинників напідпитку.

-  У Старому Місті все спокійно! – волали стражі порядку. – Мешканці Старого Міста! Можете спати спокійно!

Цими п’яними криками вони побудили не один десяток людей. Не пити на нічній варті дружинникам не вдавалося, бо тверезими ходити безлюдними вулицями їм було нудно. Виняток із цього правила складали тільки охоронці Високого Міста. Коли п’яні вигуки залунали вдалині, Арктур і Пол продовжили розклеювати листівки. Було малоймовірно, що ці браві дружинники могли їх знайти, але для заколотників обережність стояла понад усе, навіть якщо здавалася надмірною.

-  Поле, навіщо ми це робимо? – запитав його Резнікофф.

-  Що саме? – розгубився Крук. – Клеїмо листівки?