Розділ без назви (2)

-  Знаю… – Влад пробігся очима по матеріалах, посмикав нижню губу й кивнув. – Але попрацював він гарно. Корисних папірців накопав!

-  Ну от і добре. Гайда нагору?

-  Так, ідемо.

Влад ніде не працював і жив у Старому Місті на повному пансіоні у своєї тітки, старої німої вдови. Така форма існування його цілком задовольняла. Я віддячу їй, коли прийде наш час, любив промовляти Влад. Підготовка до повстання дещо змінила його – Борімскі останнім часом аж роздувало від почуття власної важливості. Ця риса аж ніяк не стала приємним доповненням його і без того кепського характеру, однак треба віддати належне, готував заколот він обдумано, розраховано та надійно.

Решта заколотників чекала на них у кімнаті нагорі, що була колись головною апаратною. Тут нічого не лишилося відтоді – лише розхитаний стіл з декількома стільцями навколо, освічений слабою лампочкою на облізлому дроті. Велике вікно, що дивилося на пустий темний зал, було вщент розбите, з нього вривався протяг.

Крім Влада та Пола, у кімнаті були Ян Гонта і Ліонесса Стерн. Ян Гонта на прізвисько «Тур» – міцний бородань років тридцяти, з яскравими блакитними очима, у картатій сорочці і комбінезоні, з широкими плечима, притрушеними пролетарською лупою – працював вантажником та відповідав за Залізничників. «Залізничниками» йменувалася північна частина міста, що знаходилася біля станції і за своєю злиденністю могла конкурувати лише з Приболотню, південною частиною, відповідальність за яку ніс Резнікофф.

Влад був головою всього заколоту, а також очолював район Старого Міста. Пол контролював Високе Місто, а невисока чорнявка Стерн – Місто Майстрів. Кожен з головної п’ятірки мав декількох «десятників», довірених персон, кожен з котрих відповідав за десятьох перевірених людей, які бажали силою виступити проти Муніципалітету. Проста система була вміло вкрита конспірацією та анонімністю, ззовні видаючись заплутаною та громіздкою. Все було продумано так, аби викриття однієї ланки не призвело до провалу всього руху. Так, наприклад, сусід Пола Лук’ян був рядовим з армії Ліонесси та навіть не підозрював про те, ким є його мовчазний колега Крук насправді. Проте сумлінно партачив болванки, які йшли на виготовлення заборонених гвинтівок за хитромудрим графіком, складеним десятником Феодосієм Пилиповичем. Сивий черговий у свою чергу лише відносив заготівки до потрібного місця і гадки не мав, хто надалі ними займатиметься (зброю виготовляли Пол та ще декілька рукатих хлопців у підвальному приміщенні «Залізного Серця»: майже всіх з них дали хабара або відсиділи строки за «використання заборонених механічних пристроїв» та «створення саморобних автоматичних приладів», після чого й приєдналися до повстанських рядів).

У тому ж підвалі стояв друкарський верстат. Його викрали за допомогою Резнікоффа, який влаштував пожежу в поліграфії «Вісника Муніципалітету». Серед розплавленого металобрухту було важко вирахувати нестачу, тому станок проголосили згорілим. На ньому повстанці друкували листівки, які вночі розклеювалися по місту. Таку працю виконували всі заколотники без виключень, від рядових членів до чільників.

-  Доброго вечора, – привітався Пол.

Ян сильно потис його руку. Ліонесса кивнула. На ній було коштовне чорне плаття з великими жовтими соняшниками та стильна шкіряна курточка – батько Ліонесси належав до заможних підприємців.

-  Ночі, – буркнув Влад та кинув теку на стола, – одразу переходжу до справ. Резнікоффа сьогодні не буде, але він передав усі необхідні документи. Також він провалив перемови з болотниками. Вони відмовляються приєднуватися до нас.

-  Це було очікувано, – знизала плечима Ліонесса. – Вони живуть тут, але окремо від усіх, самі по собі. Їм плювати на нас та наші війни.

-  А мені плювати на ці відмови, – відрубав Борімскі, – болотники – це сила, яка може сильно допомогти нам. Мінімум два десятки міцних хлопців – це ж як дві армії Високого Міста! Треба бути повним ідіотом, аби втрачати такий потужний ресурс.

-  Спробуй домовитися з ними сам, – пробасив Ян, – я певен, що в тебе ні біса не вийде. Бо якщо Арктур не зміг, то ти точно не подужаєш.

-  Подивимось, – Влад примружив очі і запалив сигару від великого товстого сірника, яким чиркнув об стіл. – Закрили тему. Гонта, що маєш за цей тиждень?

-  Набрався восьмий десяток людей, назначив їм старшого Орлика.

-  Що за Орлик? – Перебив Борімскі. – Ти в ньому певен?

-  Так, – спокійно кивнув Ян. – Ще малими разом гралися й билися, я його братом називаю.

-  Зрозуміло. Схвалюю.

-  Також переховали надійно зброю третьої і п’ятої десятки. У мене все. – Тур голосно закашлявся від сигарного диму Влада.