Розділ без назви (2)

- Минула хвилина, – констатував Борімскі, звірившись з кишеньковим годинником. – Час плине, Крук.

Пол розвернувся і пішов геть.

- Боєць, виконуй наказ. – промовив Борімскі за спиною.

Звичний бушлат наче скам’янів, його тягар тиснув на плечі й уповільнював кроки. У скронях калатала кров, відлунюючись по усьому тілу. Револьвер на поясі ще ніколи не був такім непотрібним, а сам Пол – таким жалюгідним. Він тікав, як колись тікав Корвін Крук.

- Цільсь! – тріумфально пролунав наказ Лук’яна.

Він відчув, як та дівчина дивиться йому в спину. Страшенно закортіло обернутися й востаннє подивитися на неї; він готувався побачити презирство, ненависть, байдужість, все, що завгодно, – але Пол не знайшов у собі снаги. Він лише боягузливо прискорив крок, і майже вийшов з зали, коли почулося:

- Вогонь! – і погляд зник.

Під тріскотняву пострілів та глухий стукіт людських тіл об підлогу Крук вийшов із зали.