Розділ без назви (2)

Відродити «Залізне Серце» було неможливо. Пол залишився без нічого. Він мав два варіанти: або злидарювати, або податися на пошуки роботи. Що, власне, Крук й зробив. Він майстерно працював з металом, вправно креслив схеми складних механізмів і складав їх, також був би непоганим керівником, але на Першій Міській фабриці – так було перейменовано «Імперію» Сітіса – очолити навіть маленький цех йому відмовили. Всі місця були вже давно й надовго зайняті, а рівень професіоналізму Крука нікого не бентежив. Коли Пол спитав про позицію інженера, то знову отримав туманний відвід. Після ще декількох поразок Крук зрозумів, що Муніципалітет не бажає бачити його на жодній посаді, хіба що рядовим робітником.

Диявол з вами, ми ще поквитаємось, вирішив Пол, мовчки проковтнув приниження й став до верстата. Саме тоді він приєднався до Борімскі, який тільки-но починав готувати заколот. Крук став одним з перших його спільників, запропонував свою фабрику для справи змовників, проявляв ініціативу, діяв віддано, а тому користувався цілком законними повагою та довірою.

Тріумвірат, сам того не бажаючи, дійсно зробив те, що не вдавалося міській владі: створив робочі місця. Сотні людей линули на фабрики, котрим не вистачало робітників, записувались у дружинники, йшли на вулиці прибиральниками – заробляти гроші. Під цей ажіотаж Муніципалітет тихенько скасував усі виплати безробітнім.

То був найкращий час аби почати змінювати життя міста, але Муніципалітет пожадливо прийнявся робити те, що вмів найкраще – гребти під себе, привласнювати й збагачуватися. Чиновники довго чекали моменту, коли ніхто і ніщо не заважатиме їм, і цей момент настав. Влада вправно знищила ейфорію, що творилася в місті після невдалого перевороту Тріумвірату, втратила шанси поліпшити суспільну думку про себе та здійснити в місті справжні зміни, коли люди були готові до них. Підприємців, котрих раніше очолював Тріумвірат, змусили платити у нову кишеню – проте вона не гарантувала стабільної роботи та спокійного життя. Фабрики приносили чиновникам фантастичні суми, але вже через півроку почали затримувати заробітну платню.

А люди терпіли. Терпіли все: коли вийшов наказ про заборону носити вогнепальну зброю; наказ про обов’язковий дев’ятигодинний робочий день; наказ про заборону носити холодну зброю; про новий податок на воду; про заборону зберігання вогнепальної зброї; про комендантську годину. Усі ці накази містили головний пункт – їх можна було не виконувати, якщо придбати спеціальний дозвіл за шалену суму, яка тільки снилася простим мешканцям міста. Влада казково збагачувалася, а люди мовчали, боязко очікуючи на нові накази.

Муніципалітет почав випускати свою газету «Вісник Муніципалітету», де барвисто змальовувалося покращення життя у місті, але брехливу писанину городяни пробігали очима та забували. Читали лише праці Резнікоффа – то були критичні статті.

-  Муніципалітет довго намагався мене купити, але спіймав облизня. Всю редакцію купили, а мене – дзуськи! Не витурили тільки тому, тому що спинний мозок у чиновників є, – казав Арктур, – і вони іноді ним користуються. Того мені дозволяється млява критика режиму. Все одно жодна моя стаття не видається у повному варіанті. Цензурується майже кожний абзац. Тьху!

Після трагедії з братом Резнікофф більше не брав гітари до рук. Зрадниця Іванна й барабанщик Котик після путчу зникли з міста – мабуть, втекли разом до омріяної столиці. На тому скінчилося існування талановитого гурту «Утопія».

Той факт, що саме Крук урятував мешканців міста від терору Тріумвірату, швидко забувся. Втім, про це мало хто знав. Коли ж почав виходити «Вісник Муніципалітету», з його опусів можна було подумати, що справжні герої – скромні безликі бюрократи Муніципалітету в чорних одягах та акуратних перуках. Крук залишався відомим лише за гарно розтиражоване вбивство Круора Сітіса.

Це боляче ранило честолюбність Пола. Він власними руками зруйнував все, що становило сенс його життя, втратив стільки, що й на десяток інших життів вистачить, а місто навіть не було вдячним за його пожертву. Це було дуже боляче. Він прагнув визнання, а натомість отримав забуття. Він був першим з городян, а став ніким – і в тому була вина Муніципалітету.

Але нічого, думав Пол. Цього разу владу таки буде змінено, а народ стане разом з ними. Тріумвірат був проти всіх, не вважаючи нікого, крім себе, за людей, а Сітіс прагнув тільки влади. Але Борімскі, Крук та їх сподвижники інакші, тому цього разу все також буде інакше. І це станеться дуже скоро!

Окрім мрій про повстання, серед улюблених речей Пол мав ще одну – свою скриньку.

Крук почав створювати її, коли пішов працювати до цеху. Скринька була вироблена із зоряного металу, який залишив Корвін. Пол, якби хтось спитав, не зміг би дати відповідь, чому вирішив створити саме її – мабуть, надихнула улюблена музична скринька мами. Витвір зачинявся на маленький ключик, який Пол повісив на шию. Він дуже довго виготовляв замок, і ніщо, крім того ключика, не могло відкрити скриньку. Падіння з висоти, відмичка, молот, дрель, лом, чи навіть прес вагою у десять тон – ніщо не могло здужати сили таємничого зоряного металу.

До середини Пол вклав механізм від маминої музикальної скриньки та шматочок Серця – того, що порізав йому вилицю. Всі інші уламки Серця загадково зникли, ніби розтанувши у повітрі, і залишився тільки цей, змочений у крові. Поріз від уламку був неглибокий, але назавжди позначив праву щоку Пола акуратним невеличким шрамом. Крук довго звикав до нового відображення у дзеркалі. Шрам зрідка пекло – зазвичай під час нічних жахіть.

Коли скринька відчинялася, грала улюблена мамина мелодія, а уламок Серця вигравав бордовим світлом. Пол помістив його в самісінький центр скриньки. Навколо він зводив маленьке місто, яке вміщувалося під кришку. Її Пол прикрасив відтиском у вигляді ворона в польоті, а стінки вкрив візерунками з плющем. Споруди міста Пол створював з того ж зоряного металу: високі тендітні башти, чудернацькі будиночки, охайні канали з павутинням місточків і навіть мініатюрні статуї – цій роботі він віддавав ледве не весь вільний від роботи та заколоту час, а також все своє натхнення. Робота була важка й кропітка, а от права на помилку не було. Він вкладав душу у цю скриньку.

До закінчення лишалося небагато, але Крук не поспішав, отримуючи насолоду від кожної миті творення свого шедевру.

Так він жив вже другий рік.

* * *

Зазвичай він підіймався о п’ятій ранку. Пол прокидався легко, без звичної для втомленого трудяги думки: «Знову ранок, знову робота», бо кожен його день, нехай і сповнений сірої рутини, мав свій сенс: він знав, заради чого витрачає життя, знав, що зусилля не минають дарма, знав, що чекає попереду – а тому із радістю зустрічав новий день.

Після підйому Крук приймав швидкий холодний душ, смажив на кухні яєчню й будував собі бутерброди на обід. Яєчня з беконом та багатоповерхові бутерброди стали вершинами його кулінарного мистецтва, бо все інше, навіть найпримітивніші салати, Крукові ніяк не вдавалися. До яєчні Пол заварював міцний солодкий чай з лимоном, половину заливав до робочого термосу, і, поснідавши, виходив з порожнього маєтку.