Розділ без назви (2)

-  І це також. А ще створюємо заколот, підбурюємо людей до насилля, готуємо зброю… Навіщо?

-  Тому що Муніципалітет вичерпав себе. Його необхідно змінити. Ми створимо нову владу! Ти це знаєш і без мене… – зашепотів Пол.

-  Аби відмінити загарбницькі накази, втілити у життя світлі мрії та переродити місто? – перебив Арктур з насмішкою.

-  Я чую у твоєму голосі сарказм, чи я помиляюся? – Пола неприємно вразила уїдливість інтонацій Резнікоффа. Той не відповів і запитав знову:

-  Крук, чи ти знаєш, як розподілити податки та скласти річний бюджет міста?

-  Чому ти питаєш?

-  Відповідай, знаєш чи ні.

-  Ні.

-  От і я не знаю. – Резнікофф криво посміхнувся. – І Влад не знає. Ян та Ліонесса теж не знають. І ніхто з нашої так званої армії не знає.

-  Що ти цим хочеш сказати? – розлютився Пол. – Кажи напрямки.

Знайомі п’яні крики почулися десь за спинами. Швидко ховатися!

Обидва кинулися до невисокої арки з парканчиком, яким закривали на ніч невеликий перевулок, вправно перестрибнули, притислися до найтемнішої стіни, прислухалися. У провулку, що прихистив їх, було темно, хоч в око стрель. Десь поряд смердів смітник.

-  А нічого, – ледь чутно відповів Арктур. – Ми зібралися керувати містом, навіть й гадки не маючи про те, як це робити.

У його словах ховалася неприємна Круку правда.

-  Я бачу, що Влад має рацію, – прошепотів Пол. – Ти дійсно зневірився у нашій справі. Хочеш тепер відступити?

-  Ні, що ти! Назад дороги нема. – Резнікофф знову криво посміхнувся. – Тим паче Борімскі вб’є мене, якщо я заїкнуся про таке…

Ревіння про «все спокійно» почулося зовсім поряд. Із трьох дружинників на ногах впевнено не стояв жоден. Один кричав, а двоє інших, матюкаючись через слово, обговорювали між собою принади якихось знайомих краль. Завішених листівками стін вони не помітили.

-  Вб’є? Та що ти таке кажеш? Влад на таке не здатен, – прошепотів Пол, коли дружинники прогуркотіли повз їхній перевулок.

-  Ти так вважаєш? Тоді ти погано розбираєшся в людях, Пол Крук. Але повернемося до брехні. – Арктур не поспішав покидати тимчасового сховища. – То скажи мені: навіщо нам захоплювати Муніципалітет, га?

-  Я вже казав…